Про розумного кота – Анатолій Костецкий

Віршована оповідка з анімованими ілюстраціями розповість малюку дошкільного віку про розумного і чемного котика. Кошеня, хоч і зовсім маленьке, але уже самостійно вмивається, прибирає свої іграшки, робить ранкову зарядку, допомагає мамі по господарству, цінує друзів і поважає дорослих.
Котик стане гарним прикладом для наслідування нашим діткам!

Текст вірша:

Дуже добре знаєш ти:
в світі різні є коти!
Є сердиті,
хитруваті,
задираки заповзяті,
є лукаві
чи бездумні...
А у мене кіт —
розумний!
Ось послухай!
В нього діти
можуть дечому
повчитись...

Котик рано встав
і з татком
перш за все
зробив зарядку.

Ну а потім
вправно й звично
миє лапки,
миє личко.
Навіть вуха,
хвіст і шию
неодмінно
котик миє!

Хоч і важко,
та шнурки
САМ зав'язує
мій кіт,
САМ себе вдягає,
постіль прибирає.

За столом
мій котик
не сидить,
мов гість.
Що дадуть
котові —
все охоче з'їсть.

Іграшки у котика —
на своєму місці.
Він порядок любить,
як і мама-киця.

Знають добре
всі коти:
сумно грать,
як ти — один...
А удвох, утрьох чи більше
гратись значно веселіше.

Любить мій котик
найбільше у світі
слово «спасибі»
всім говорити.
Старшому
завжди уступить
дорогу
і не покривдить
ніколи малого.

А коли мій кіт упав
подряпав лапку —
зовсім він
не заридав,
навіть
не заплакав!..

Ніч ступила
на поріг…
Кіт умивсь —
і спати ліг...
Хай йому,
котові,
сняться сни казкові!
(Написано: 1991 року)

Анатолій Костецький справжній дитячий письменник, як то кажуть, від Бога. Причому цілком оригінальний, ні на кого не схожий», — справедливо зауважив свого часу добре відомий дітворі Всеволод Нестайко.

Народився А. Г. Костецький у Києві в сім’ї вчителів. Про своє дитинство розповідає з гумором: «Дитинство було важке: класний керівник тато; «нормальні» діти після школи відпочивали від учителів, а в школі від батьків, а у мене вчителі й вдома, і в школі…». У п’ять років хлопець сам читав і писав, навчився грати в шахи й плавати. Відтоді не розлучався зі спортом, книгою, пером. Ще в дитячому садку, коли його, малого, дорослі запитували «Ким ти хочеш бути?», він упевнено відповідав: «Письменником!» І через багато років, коли Богдан Чалий запитав вже відомого тоді літератора Анатолія Костецького: «Не шкодуєте, що стали дитячим письменником?», він відповів: «Тільки дитячим! Нас, дитячих, читатиме мінімум два покоління. Адже батьки передають своїм дітям те, що їм подобалося в дитинстві. Читатимуть власним дітям літературу, яка колись припала їм до серця»

Після закінчення школи в 1963 році Анатолій Костецький навчався в технікумі радіоелектроніки, потім у Київському університеті. Закінчивши аспірантуру, Анатолій Георгійович одинадцять років працював в університеті, викладав мовознавство на філологічному та романо-германському факультетах. У 80-х роках він залишив цю роботу — обрав літературу.