Гензель і Ґретель (Ганс і Ґрета) — всесвітньо відома казочка про винахідливих діток, які змогли попри все потрапити до рідної домівки. Головна думка казки — з будь-якої, навіть найстрашнішої ситуації є вихід, якщо діяти спільно і не втрачати самовладання.
Гензель і Гретель (нім. Hänsel und Gretel) — відома казка записана братами Грімм. Розповідь у казці ведеться про двох дітей — брата та сестру, яких хоче з'їсти відьма-людожерка, що живе в глухому лісі в будиночку із солодощів. Діти рятують свої життя завдяки власній винахідливості.

Читати онлайн адаптовану версію казки "Ганс і Ґрета" (спрощений варіант):

Ганс і Ґрета — так звуть хлопчика і дівчинку, які живуть у лісі. Їхній тато працює дроворубом, а мама займається домашнім господарством. Вони живуть бідно. Так бідно, що їм майже нічого їсти. Мамі нічим нагодувати дітей і батьки вирішують відвезти своїх дітей до лісу.

Ганс усе зрозумів. Він пробрався до струмка і вщерть набив кишені камінчиками. Наступного дня батько повів дітей до лісу. Поки вони йшли Ганс кидав камінчики біля стежинки. Після того як батько залишив дітей у лісі, вони повернулися тим самим шляхом, яким прийшли. Вони йшли стежиною позначеної камінчиками, і завдяки цьому, знайшли свою домівку.

Проте їжі вдома мало, тому батьки вирішують знову залишити дітей у лісі. Цього разу Ганс знайшов тільки один камінчик. Тоді він поклав у сумку шматок хліба. Настав ранок, усі троє повільно пробираються в лісові нетрі. Ганс тихенько кидає на землю камінчик, а потім і крихти хліба.

Батько йде геть. Діти хочуть знайти дорогу додому, але вони знайшли тільки камінчик — крихта хліба зовсім не залишилося, бо все з'їли птахи. Нарешті вони прийшли до дивовижного будиночка, побудованого із солодощів. Та виявляється, що в цьому будиночку живе чаклунка. Вона замкнула Ганса у великій клітці для птахів, щоб відгодувати його і з'їсти, коли він погладшає.

Щодня Чаклунка просить Ганса просунути палець через ґрати, щоб вона змогла доторкнутися до нього та подивитися: погладшала він чи ні. Та воно погано бачить, і не помічає, що хлопчик простягає кісточку замість пальця.

Щодня чаклунка каже собі: "Він ще недостатньо товстий, не варто поки що його їсти!"

Тим часом Ґрета займається господарством. Якось їй вдалося підстригти чаклунку перед піччю. Ґрета штовхнула її . Чаклунка впала у вогонь і дівчинка зачинила за нею дверцята. Діти втікають, прихопивши скарби чаклунки: золоті монети та коштовності.

Нарешті вони знайшли дорогу додому. Діти та батьки радіють зустрічі. Тепер вони достатньо багаті, щоб щасливо жити разом без турбот і лиха.

Читати онлайн повну версію казки "Гензель і Гретель" братів Грімм:

Жив собі на галявині дрімучого лісу дроворуб зі своєю дружиною та двома дітьми. Хлопчика звали Гензель, а дівчинку — Гретель. Жили вони упроголодь. Настала якось у тій землі така дорожнеча, що ні за що було навіть хліба купити.
І от якось увечері, лежачи у ліжку, почав дровоpуб міркувати, що ж його робити. Зітхнув і мовив до жінки:

— Що ж тепер із нами буде? Як нам прогодувати бідних дітей, коли нам і самим їсти нічого!

— А знаєш що, — відповіла дружина, — нумо встанемо удосвіта і заведемо дітей до лісу, у глухі хащі: розпалимо там багаття, а самі підемо на роботу і залишимо їх там самих. Дороги додому вони не знайдуть, так ми їх і позбудемося.

— Ні, жінко, — відповів дроворуб, — цього я не зроблю: серце ж у мене не кам'яне. Я дітей залишити в лісі не можу, бо на них нападуть дикі звірі і роздеруть їх.

— А що робити? — питає жінка. — Ми ж усі повмираємо з голоду. І доведеться лише труни робити. — Та так вона картала його, що він зрештою згодився.

— А все-таки шкода мені своїх бідних дітей! — скрушно мовив дрoвoруб.

А діти не могли заснути від голоду і чули все, що мачуха казала батькові.
Гретель гірко заплакала та й каже Гензелю:

— Доведеться нам загинути.

— Тихше, Гретель, — відказав Гензель, — не сумуй, я щось придумаю.

І коли батьки заснули, він встав, одягнув свою курточку, відчинив двері до сіней і тишком-нишком вибрався на двір. З неба яскраво світив місяць. І білі камінці, розкидані перед хатиною, блищали, мов срібні монети.
Гензель назбирав їх повні кишені, повернувся назад і сказав Гретель:

— Заспокойся, люба сестро, спи собі спокійно, Господь не залишить нас, — і сам ліг у ліжко.

Щойно почало світати, ще й сонце не зійшло, а мачуха вже будила дітей:

— Гей, лежні! Годі спати! Ходімо до лісу по дрова! Вона дала кожному по окрайцю хліба і сказала:

— Це вам на обід. І глядіть, не з'їжте його швидко, бо більше нічого не одержите.

Гретель заховала хліб у фартух, бо в Гензеля кишені були набиті камінцями. І от вони зібрались іти до лісу. Пройшли вони трохи, раптом Гензель зупинився, обернувся назад і подивився на хатинку — і так він весь час зупинявся й озирався. А батько йому й каже:

— Гензелю, чому ти постійно зупиняєшся та озираєшся, поквапся!

— Ох, татку, — відповідав Гензель, — я дивлюся на свою кішечку, що сидить на танку і дивиться на мене так сумно, мов хоче попрощатися.

А мачуха й каже:

— Дурню ти, дурню, це не твоя кішка, це ранкове сонце блищить на трубі.

Та насправді Гензель і не думав дивитися на кішку, а натомість діставав із кишені і кидав на дорогу блискучі камінці, мітячи шлях.
Так вони зайшли у густі хащі.

— Що ж, дітки, збирайте тепер хмиз, а я розпалю багаття, щоб ви не замерзли.

Гензель і Гретель назбирали цілу купу хмизу. Розпалили багаття. А коли полум'я добре зайнялося, мачуха промовила:

— Діточки, лягайте тепер біля багаття і добре спочиньте, а ми підемо до лісу рубати дрова. А як нарубаємо вдосталь, то повернемося й заберемо вас додому.

Сіли Гензель і Гретель біля багаття, і коли настав полудень, з'їли по окрайчику хліба. Вони весь час чули стукіт сокири і думали, що їх батько десь поблизу. Але то була не сокира, а велике поліно, яке дровоpуб при в'язав до сухого дерева, і воно, розгойдуючись од вітру, било по стовбуру.

Довго сиділи діти біля багаття, аж доки їхні очі почали заплющуватися від утоми, і вони міцно заснули. А коли прокинулися — вже настала ніч. Гретель заплакала й питає:

— Як же ми тепер виберемося з лісу? Почав Гензель її втішати:

— Почекай трохи, скоро зійде місяць, і ми легко віднайдемо шлях.

Поли зійшов місяць, узяв Гензель сестричку за руку і повів від камінчика до камінчика, що виблискували, наче срібні монети, й указували дітям путь. Вони ішли цілу ніч і дійшли на світанку до батьківської хатини.
Вони постукали, мачуха відчинила двері і побачила, що це Гензель і Гретель, та й каже:

— Що ж ви, нікчеми, так довго спали у лісі? Ми вже думали, що ви не повернетеся.

Батько щиро зрадів, коли побачив дітей, — і ніби камінь у нього з душі спав.

Але невдовзі знову настали голод і злидні, і діти почули, як мачуха вночі, лежачи у ліжку, сказала батькові:

— У нас знову залишилося пів окрайця хліба, напевне, нам скоро кінець прийде. Потрібно нам від дітей позбавитися: заведімо їх якомога далі у ліс, щоб вони дороги назад уже не знайшли.
Стислося з жалю серце в дрoвoруба, і він думає: «Краще вже останній шматок з дітьми розділити». Але лиха
мачуха й чути не хотіла, почала його картати й лаяти. І ось — як і вперше, лихий спокушає, — поступився раз, довелося і вдруге.
Діти ж не спали і чули всю розмову. І щойно батьки поснули, підвівся Гензель знову й хотів вийти з хати та назбирати камінців, як того разу, але зла мачуха замкнула двері, і він не міг вибратися на подвір'я. Почав він утішати сестричку, як міг:

— Не плач, Гретель, спи спокійно, Бог нам допоможе. Уранці прийшла мачуха, підняла дітей з ліжка і дала їм шматок хліба, ще менший, ніж першого разу. Доро гою до лісу Гензель кришив хліб у кишені, зупинявся і мітив крихтами дорогу.

— Чого це ти, Гензелю, щоразу зупиняєшся та озираєшся? — питає батько. — Іди спокійно.

— Та це я дивлюся на свого голуба. Він сидить на даху і ніби зі мною прощається, — відповів Гензель.

— Дурень ти, — відказала мачуха. — Це не голуб, а сонце виблискує на вершку димаря.

A Гензель усе кидав і кидав на дорогу хлібні крихти. Ось завела мачуха дітей іще глибше до лісу, де вони ще ніколи не були. Розпалили велике багаття, і мачуха каже:

— Сідайте, дітки, біля багаття, спочиньте, а як захоче те, то й поспіть. Ми ж із батьком підемо дрова рубати, а під вечір, як закінчимо роботу, повернемося і забере мо вас додому.

Коли настав полудень, Гретель поділилася своїм шмат ком хліба з Гензелем, бо ж свій він викришив на дорогу. Відтак вони поснули. Але ось уже вечір настав, та ніхто за бідними дітками не приходить. Прокинулися вони темної ночі, і почав Гензель утішати сестричку:

— Постривай, Гретель, ось зійде місяць, і стане вид но хлібні крихти, які я порозкидав, вони вкажуть нам шлях додому.

Ось виринув місяць, і діти вирушили у путь, але хлібних крихт не знайшли: тисячі птахів, що літають
лісами й полями, склювали все до крихти. Тоді Гензель і каже Гретель:

— Якось уже відшукаємо дорогу.

Але вони не знайшли її. Довелося їм іти цілу ніч і ці лий день, з ранку до вечора, але вибратися з лісу вони так і не змогли. Діти дуже зголодніли, бо нічого не їли, крім ягід, що знаходили на шляху. Вони так виснажилися, що ледь ішли. Так і попадали під деревом і заснули.

Настав уже третій ранок відтоді, як вони залишили батьківську домівку. Пішли вони далі.
Йдуть і йдуть, а лiс усе густішає і темнішає, і якби невдовзі не надійшла допомога, вони б геть охляли.

Аж ось настав полудень, і вони помітили на гілці красиву білосніжну пташку. Вона співала так чудово, що діти зупинились і заслухались. Але раптом пташка замовкла і, змахнувши крильми, полетіла перед ними,
а вони пішли за нею слідом, і йшли доти, доки нарешті дісталися до будиночка, на дах якого всілася пташка.
Підійшли вони ближче, аж бачать: будиночок зроблений із хліба, дах — із пряників, а віконця — з прозорих льодяників.

— Зараз ми за неї візьмемось, — мовив Гензель, — і буде у нас славний обід! Я з'їм шматок даху, а ти, Гретель, берися до віконця — воно, мабуть, дуже солодке.

Видряпався Гензель на будиночок і відламав шматок даху, а Гретель підійшла до віконця й почала його гризти.
Аж раптом зсередини пролунав чийсь тоненький голосок:

Хто так хрумкає завзято
І мою з'їдає хату?

Дітки відповідають:

Це гість чудесний,
Вітер піднебесний!

І продовжують об'їдати хатинку. Гензель, якому дуже смакував дах, відірвав від нього великий шматок і скинув униз, а Гретель виламала ціле кругле скло з льодяника, всілася біля хатинки і почала ним ласувати.
Аж раптом двері відчинилися, і звідти, спираючись на милицю, вийшла старезна-престарезна бабуся. Гензель і Гретель так злякалися, що повипускали з рук ласощі. А бабуся скрушно захитала головою і мовила:

— Ох, любі дітки, хто вас сюди привів? Гаразд... прошу до хати, ніхто вас тут не образить.

Вона взяла обох за руки і завела до своєї хатини. При несла їм смачної їжі: молока з млинцями, посипаними цукром, яблук та горіхів. Потім постелила два красивих ліжечка й застелила їх білими ковдрами. Гензель і Гретель лягли і подумали, що, мабуть, потрапили до раю.
Але старенька лише прикидалася доброю, насправді ж вона була злою відьмою, що підстерігає дітей, а хліб ну хатинку збудувала як приманку. Того, хто потрапляв їй до рук, вона убивала, потім варила і поїдала, і це було для неї святом.
У відьом завжди бувають червоні очі, і бачать вони не дуже добре, зате вони мають гострий нюх, як звірі, і відчувають наближення людини.

Коли Гензель і Гретель підходили до її хатини, вона злісно зареготала і насмішкувато промовила:

— От ви й попалися! Тепер вам від мене не втекти! Удосвіта, коли діти ще спали, вона встала, подивилася, як вони солодко усміхаються уві сні, які в них рум'яненькі щічки, і пробурмотіла собі під ніс: «Це ж славна буде печеня».

Вона вхопила Гензеля своєю кістлявою рукою, віднесла його у хлів і замкнула там за заґратованими дверима — хай кричить, скільки заманеться, все одно ніхто не зможе йому допомогти. Потім вона повернулася до Гретель, розбудила її і прогарчала:

— Вставай, ледарко! Принеси мені води, та звари своєму братові чогось смачного — він сидить у хліву, нехай добряче наїдається. А коли потовстішає — я його з'їм!

Гретель гірко заридала, але що вона могла вдіяти — довелося їй виконувати наказ злої відьми.
І ось вони готували для Гензеля найсмачніші страви, а Гретель перепадали лише недоїдки.

Щоранку стара підходила до хліва і примовляла:
— Гензелю, покажи-но мені свої пальчики, я хочу подивитися, чи ти вже гаразд поправився.

Але Гензель простягав їй кісточку, і підсліпувата стара не могла розгледіти, що воно таке, думала, що це пальці Гензеля, і дивувалася, чому він не поправляється.
Так спливло чотири тижні, а Гензель усе ще залишав ся, на її думку, худий. От старій увірвався терпець.

— Агов, Гретель, — гукнула вона до дівчинки, — при неси хутчіш води: мені вже байдуже, товстий Гензель чи ні, я все одно завтра його зварю і з'їм.

Як же побивалася бідолашна сестричка, коли їй довелося тягати воду, сльози ручаями текли з її очей!

— Господи, допоможи нам! — прохала вона. — Краще б нас роздерли в лісі дикі звірі — ми принаймні хоч би загинули одночасно.

— Годі скиглити, — гарчала стара почвара. — Ніхто і ніщо тобі не зарадить.
Уранці Гретель мусила встати, вийти у двір, наготу вати казан із водою і розвести вогонь.

— Спочатку напечемо хліба, — сказала відьма, я вже натопила піч і замісила тісто. — Вона штовхнула бідолашну Гретель до самої печі, де палахкотіло е полум'я.

— Ну ж бо, залазь у піч, — наказала відьма, — та подивися, чи добре вона натоплена? Чи не пора саджати паляниці?

Щойно зібралася Гретель лізти у піч, а стара вже приготувалася закрити її заслінкою, щоб таким чином засмажити і з'їсти. Але Гретель здогадалася про лихі наміри відьми й каже:

— Пані! Я не знаю, як мені туди залізти?

— Дурепа, — відказала відьма, — бачиш, який вели кий лаз, навіть я могла б туди залізти.

І вона заходилася залазити до печі. А Гретель тільки цього й чекала: вона щосили штовхнула відьму, і та влетіла просто в полум'я. Гретель прудко закрила заслінку і засувку.
Ох і жахливо ж завивала стара! А Гретель утекла. І сконала відьма у лютих муках!
Гретель поквапилася до Гензеля, відчинила хлів і вигукнула:

— Гензелю, ми врятовані: відьми більше немає! Гензель вискочив з ув'язнення, мов птаха з клітки.

Діти дуже зраділи, кинулися в обійми одне одному. Вони радісно танцювали, обнімалися й цілувалися. Й оскільки їм нічого було тепер боятися, то пішли вони до відьминої оселі, де по кутках стояли скрині з перла ми, діамантами та іншими скарбами.

— Ці камінці, мабуть, кращі за ті, що я кидав на дорогу, — вимовив Гензель, наповнюючи коштовностями кишені.
А Гретель каже:

— Мені теж кортить принести щось додому, — і насипала повен фартух діамантів.

— А тепер — утікаймо звідси чимдуж, — сказав Гензель, — бо нам ще треба вибратися з відьминого лісу.

Ось пройшли вони години зо дві й натрапили на велике озеро.

— Нам не перебратися через нього, — каже Гензель, ніде немає ні стежинки, ані місточка.

— Та й човника не бачу, — відповіла Гретель. — Та ось пливе біленька качечка, якщо я попрошу її, вона допоможе нам перебратися на той берег.

I Гретель покликала:
Люба, люба качечко,
Підпливи до нас:
Ні моста не бачимо,
Ні, щоб плить, човна!

Качечка підпливла, сів на неї Гензель і покликав сестричку, аби й вона сідала.

— Ні, — відказала Гретель, — качечці буде дуже важко, хай вона спочатку перевезе тебе, а вже потім — мене.

Так добра качечка і вчинила. І коли вони без пригод перебралися на другий берег і продовжили путь, то ліс став здаватися дедалі знайомішим, і вони нарешті здалеку побачили батьківський дім. Побігли діти чимдуж, заскочили до будинку і кинулися батькові на шию.
Відтоді, як батько покинув дітей у лісі, він не мав ані хвилини спокою, а зла мачуха — померла.
Гретель розкрила фартуха, й посипалися з нього діаманти, а Гензель вийняв із кишень повні жмені коштовностей.
І почали жити вони всі щасливо, у злагоді та достатку.

Стислий переказ казки Гензель і Ґретель:

За сюжетом казки колись жив собі дроворуб із двома своїми дітьми — Гензелем і Гретель, а також їхньою мачухою. Тоді в їхньому королівстві якраз був голод і дружина дроворуба запропонувала відвести дітей у ліс і покинути їх там, бо вони самі себе прогодувати не можуть, то як їм годувати дітей? Батько спершу не погоджувався, а потім пристав на пропозицію.

Перший раз батько відвів дітей до лісу і залишив їх біля вогнища давши кожному по окрайцю хліба, а сам нібито пішов рубати дрова. Гензель здогадався назбирати біленькі кремінці і кидати їх по дорозі з дому до лісу і по ним діти повернулись у ночі додому. Мачуха знову вмовила батька відвести дітей до лісу і кинути їх там. Та цього разу на ніч зачинила на замок двері дому і Гензель не встиг побігти та набрати білих кремінців. Батько зі своєю жінкою знову відвів дітей до лісу, розвів вогнище і залишив чекати його, кожному з дітей знову дав по маленькому окрайцю хліба. Гензель ще з попереднього разу залишив собі шматок хліба крихти якого він кидав по дорозі з дому до лісу. Батько сказав, що піде рубати дрова прив'язав до дерева мотузкою колодку і коли вітер гойдав її вона стукалась об стовбури дерев. Діти сподівались повернутись по хлібним крихтам, але птахи всі крихти поїли.

Тож діти стали навманя блукати лісом аж доки на третій день перебування у лісі не пішли за пташкою, що привела їх до хатини стіни якої були з хліба, вікна з чистого цукру, і вся була вкрита пундиками. Діти вирішили поласувати їстівним будиночком. Це почула господарка дому, що спитала хто це руйнує її будиночок? Коли вона вийшла то помітила Гензеля і Гретель і запропонувала зайти до неї — погостювати. Вона нагодувала дітей.

Як виявилось це була відьма, а «у відьом червоні очі, і вони недобачають, зате нюх мають тонкий» говориться у казці. Вона посадила Гензеля у хлівець з ґратчатими дверцятами, а Гретель змусила готувати їжу для свого брата, щоб той погладшав, і тільки тоді вона, відьма, з'їсть його. Коли відьма просила Гензеля висунути палець, щоб подивитись чи той потовстішав, хлопчик протягував їй тонку паличку і підсліпувата відьма думала, що то палець хлопчика. Пройшов місяць, а Гензель все не гладшав, як думала собі відьма. Зрештою їй увірвався терпець і вона вирішила будь-що з'їсти хлопчика. Вона наказала Гретель наносити води та розтопити піч. Дівчинка змушена була виконати її наказ, а коли відьма сказала їй подивитись чи досить вже натоплено щоб «саджати хліб» Гретель відповіла, що не знає як це зробити. Відьма розгнівалась і вирішила зробити це сама — коли вона нахилилась до черіні дівчинка штовхнула її туди і закрила дверцята. Після цього брат із сестрою утікли[3].

У повній версії діти забрали з дому старої відьми коштовності які вона тримала в скринях і з цим побігли звідти. Так вони бігли аж поки не опинились біля річки через яку їх перевезла по черзі на спині качка. Зрештою діти знайшли дорогу додому де їх оплакував їх батько, а мачуха їхня вже померла. З того моменту настав кінець їх бідам.

Аналіз казки “Гензель і Гретель”

Казка Братів Грімм “Гензель і Гретель” розчулює читачів відданою дружбою двох дітей збіднілого лісника-дроворуба. Сестра і брат, яких мачуха прирікає на смерть в дикій лісовій гущавині, намагаються знайти вихід в боротьбі з егоїзмом мачухи і недостатнім захистом невпевненого в собі батька. Кмітливий хлопчик Гензель проявляє чудеса винахідливості, знаходячи шляхи до порятунку в дуже скрутних ситуаціях.

Перша спроба мачухи позбутися зайвих ротів у будинку провалюється, оскільки Гензель перед підступним походом до лісу встигає набрати білих камінчиків і непомітно від дорослих кидає камінці за собою лісовими стежками. Коли вдруге діти все-таки губляться в лісі і потрапляють в хатинку старої людожерки, Гензель також знаходить хитромудрі прийоми, шукаючи порятунку.

Прислів'я до казки "Гензель і Гретель":

— Не було б щастя, та нещастя допомогло.
— Поганий початок до доброго кінця не приведе.
— Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці.
— Один за одного триматися - нічого не боятися.
— Добре те, що добре закінчується.

Брати Грімм

Кожний у Німеччині знає про Якоба і Вільгельма Грімм, діти сприймають їх як своїх близьких і добрих знайомих. Те, що зробили митці для своєї країни, не дало засохнути живильному джерелу народної мудрості німецького народу й з'єднало його довкола збереження національних святинь.

Брати Якоб і Вільгельм Грімм народилися в невеличкому німецькому містечку Ганау й усе життя були нерозлучними.

Якоб Людвіг Грімм народився – 8 січня 1787 року;

Вільгельм Карл Грімм народився – 30 лютого 1788 року.

Вони часто згадували про своє дитинство, сповнене великої любові, радості й піклування про всіх членів їхньої великої родини. Проте в 1796 р. життя сім’ї різко змінилося: помер батько, а маги не змогла впоратися з усіма труднощами,що випали на її долю. Тому сестра матері – Дороті взяла на себе опікування подальшою долею братів Якоба й Вільгельма, які разом із нею переїхали до міста Касселя. Там вони навчалися в гімназії, туди повернулися й по закінченні університету в Марбурзі, де вивчали право.

У Касселі брати Грімм працювали бібліотекарями в Гессенській федеральній бібліотеці. Тиша, спокій, наукова праця — це була найкраща стихія для них. Рано втративши батька, Якоб і Вільгельм змалку мали почуття великої відповідальності за матір і молодших братів і сестер, яким завжди допомагали.

На початку XIX ст. в результаті наполеонівських воєн для Німеччини настав сумний час: країна потерпала від французької навали, окупація обмежувала права людей, а також їхнє право на власну мову й культуру. Брати Грімм вирішили працювати задля визволення своєї батьківщини й збереження її національних цінностей.

З 1806 р. вони почали збирати казки й легенди, які здавна жили в пам’яті німецького народу, поширюючись в усній формі. Казки братів Грімм та інша їхня творчість мали виняткове значення для збереження усної народної творчості й розвитку німецької мови. У період поневолення Німеччини брати Грімм рятували найдорожчий скарб нації — слово. Для них минуле було цінним передусім тому, що воно дає зразки моралі, єдності та ідеалу народу, важливі за всіх часів.

У 1812 р. вийшло друком перше видання зібраних Якобом і Вільгельмом Грімм «Казок для дітей і родини».

1815 р. був опублікований другий том казок, зібраних братами Грімм.

Усього вони зібрали понад 200 казкових творів, залишивши нащадкам не тільки цю збірку, а й інші здобутки, зокрема «Німецьку граматику», «Словник німецької мови».

Заслуга Якоба і Вільгельма Грімм полягає в тому, що вони збирали не тільки твори усної народної творчості, а й поставилися до цієї справи як справжні дослідники, напрочуд відповідальні у відтворенні народного слова. Величезна справа збирання й збереження фольклору, яку здійснювали брати Грімм, підтримала національний дух і культуру Німеччини, згуртувала німців довкола своїх надбань, показала приклад іншим народам, як дбайливо треба ставитися до власних витоків.

Помер Вільгельм у Берліні 16 грудня 1859 року, Якоб – 20 вересня 1863 року, брати поховані на цвинтарі при церкві Св. Матвія в Берліні (район Шенеберг). Проте казки братів Грімм та їхня творчість не забута і збереглася по цей день.