Бременські музики - Брати Грімм

Казочка "Бременські музиканти" була написана видатними казкарями братами Грімм за мотивами німецьких народних сказань та фольклорних розповідей.
Казку "Бременські музики" українською мовою з яскравими ілюстраціями у відкритому доступі онлайн можна прочитати, подивитися та прослухати на дитячому порталі Аудіомама.
Гарного перегляду і приємних вражень у пізнанні світу!

Читати казку "Бременські музики" онлайн повністю весь текст:

Один чоловік мав осла, який багато років покірно вірою-правдою йому служив, возив лантухи до млина. Та під старість сили покинули осла і він став нездатний до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумів осел, що лихим вітром віє, втік від господаря та подався до німецького містечка Бремена. Там думав він стати вуличним музикою. От пройшов він трохи і бачить — лежить при дорозі пес гончак, висолопив язика і насилу дихає, наче після важкої гонитви. Осел його й питає:

— Агов, Хапку, чого ти так важко сопеш?

— Ох, — відповів пес, — старий я став, що не день, то більш занепадаю на силі, на полювання ходити вже не можу, от мій хазяїн надумав мене вбити. А я втік від нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?

— Знаєш що, — сказав осел. — я йду ось до Бремена, хочу там стати музикою. Гайда зі мною, то й ти влаштуєшся музикантом. Я гратиму на лютні, а ти битимеш у барабан. Пес радісно погодився, і вони пішли далі разом. Недовго вони йшли, коли дивляться — сидить при дорозі кіт, і такий сумирний, наче три дні не їв нічого.

— Ось і кіт-воркіт! - гукнув осел.— Гей, старий воркоте, що з тобою сталося, чого насупився, наче середа на п’ятницю?

— А чого ж мені веселому бути? — відповів кіт.— Постарів я, зуби затупились, уже радніший би на лежанці погрітися, ніж ганяти за мишами, от хазяйка, бач, і надумала мене втопити. Я ледве втік од неї. І що тепер мені робити? От коли б хто дав добру пораду.

— Гайда з нами в Бремен, ти ж мастак давати нічні концерти, от і станеш вуличним музикантом.

Котові це сподобалося, і вони пішли далі втрьох. Ось ідуть троє втікачів повз одну оселю, а там на воротях сидить півень і кукурікає, аж луна розлягається

— Чого розкукурікався, наче тебе ріжуть? — запитав осел. — Що там таке сталося в тебе?

— Та це я кукурікаю на гарну годину,- відказав півень, — бо завтра неділя, завітають гості, і наша господиня звеліла куховарці відрубати мені ввечері голову, а завтра звари ти суп, гостей частувати. От я і горлаю, поки ще можу.

— Слухай, гребенястий, — мовив осел, — ходімо з нами в Бремен. Все-таки краще, ніж отут прийняти смерть. Голос у тебе гарний, а як підеш із нами, то ми разом утнемо такої музики, що буде любо слухати.

Півневі сподобалась рада, і вони вже учотирьох рушили далі.

Але Бремен був далеко, за один день не дійти. Надвечір вони добулися до великого лісу і вирішили там переночувати. Осел і пес лягли під великим деревом, кіт заліз на гілля, а півень вилетів на самий вершечок, бо там почував себе найбезпечніше.

Але перш ніж заснути, він пильно озирнувся на всі чотири боки, і йому видалося, ніби вдалині блимає світельце. Він гукнув до своїх товаришів, мовляв, десь тут недалеко є оселя, коли видно світло.

— То чого ж ми тут сидимо? — сказав осел. — Ходімо туди, бо притулок під деревом зовсім нікудишній.

Пес додав, що на вечерю не завадило б кілька маслаків та трохи м’яса на них, і друзі вирушили в дорогу, туди, де блимало світло. Що ближче вони підходили, то все яснішало, більшало те світло, аж нарешті опинилися біля розбійницького дому — це тут так яскраво світилося.

Осел, як найбільший серед них, підійшов до вікна і заглянув у дім.

— Ну, сірий, що там видно? — запитав півень.

— Ого, що я бачу! — відповів осел. — Стіл накритий білою скатертиною, на столі предобрі наїдки й напої, а навколо сидять розбійники й п’ють-їдять собі.

— От би й нам так! — сказав півень.

І почали вони радитися, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали, думали і нарешті придумали. Осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гунуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали.

Від цього ґвалту перелякані розбійники посхоплювалися з-за столу, бо думали, що то якась мара, і, до краю перелякані, дременули в ліс.

А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися так, ніби хотіло наїстися на цілий місяць.

Коли ті четверо музикантів наїлися, напились, то погасили світло і полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес за дверима, кіт на припічку біля теплого попелу, а півень на сідалі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.

Десь після півночі розбійники побачили здалеку, що світло в домі погасло і все начебто затихло, то отаман і каже:

— Та чого ми полякалися?

І послав одного подивитися, що там в домі робиться.

Той пішов і роздивився, що біля хати все тихо, зайшов на кухню світити світло, побачив, як у темряві світяться котячі очі, і подумав, що то дві жарини. Тоді взяв сірника і хотів запалити та тицьнув котові в око. Але кіт таких жартів не любив. Він стрибнув розбійнику просто в обличчя, засичав, почав дряпатися. Розбійник страшенно злякався, кинувся навтікача, а за дверима пес схопився й угородив йому зуби в ногу. Розбійник надвір, а тут осел як хвицне його. А від галасу прокинувся й півень на сідалі та як крикне: «Кукуріку!»

Тікає розбійник щодуху, прибігає до отамана та й каже:

— Ох, пане отамане, там таке робиться! В хаті сидить страшнюча відьма! Як засичала на мене, як учепилась довгими пазурами — всю пику подряпала, а у дверях чоловік з ножем як штрикне мене в ногу! А надворі якесь чорне чудовисько як уперіщить мене довбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: «Розбишаку сюди!» То ледве вирвався.

Відтоді розбійники боялись і близько підійти до свого дому.

А наші четверо музикантів так уподобали те місце, що не захотіли більше нікуди йти.

(текст казки взято із сайту : http://bibliokid.if.ua/)

Короткий аналіз та анотація на даний художній твір:

Об’єднавшись, четверо друзів знаходять потрібне їм житло і можливість безбідно жити, оскільки у кожного з чотирьох героїв є свої особливі якості

Так і в повсякденному житті відбувається, якщо багато людей особливо вдало застосовують свої здібності, якщо знаходять відповідний їм колектив. - гуртом легше долати труднощі і весело проводити час.

Основна думка казки "Бременські музики":

Казка показує нам, що четверо друзів перемогли ворога, оскільки у важкий момент кожен зробив те, що добре вмів, а також завжди потрібно підтримувати друзів, не кидати їх у біді, знаходити вихід із скрутного становища.

Казка Братів Грімм “Бременські музиканти” у своєму первозданному вигляді сильно відрізняється від тих сценаріїв, які на основі цієї казки були створені майстрами мультиплікації.

Ображені невдячними господарями, Осел, Пес, Кіт і Півень вирішують спробувати щастя у великому місті Бремені, ставши бродячими музикантами.

Але в оригіналі казки четверо друзів знаходять те, що їм потрібно, так і не дійшовши до Бремена.

Осел, Пес, Кіт і Півень насправді зовсім не були геніальними музикантами, та й не шукали великої слави. Але ось так вийшло, що їм усім довелося покинути насиджені місця, щоб уникнути несправедливості тих, кому служили.

Об’єднавшись, четверо друзів знаходять потрібне їм житло і можливість безбідно жити, оскільки у кожного з чотирьох героїв є свої особливі якості. Поодинці кожен з чотирьох не зміг би налякати злих розбійників, вигнавши їх назавжди з лісового будиночка. А в поєднанні – все вийшло! Так життя показує, що більшість людей особливо вдало застосовують свої здібності, якщо вони знаходять відповідний їм колектив.

Читачі казки “Бременські музиканти” симпатизують чотирьом героям і радіють щасливому фіналу казки, оскільки на свідомому або на підсвідомому рівні мислення, кожна людина хоче, щоб життя обходилося з ним милосердно. І вже якщо у всіх чотирьох героїв казки всі проблеми вирішилися завдяки вдалому застосуванню індивідуальних якостей кожного, то тут є над чим подумати, особливо керівникам трудових колективів.

Казка показує нам, що четверо друзів перемогли ворога, оскільки у важкий момент кожен зробив те, що добре вмів:
- Осел брикався;
- Пес кусався;
- Кіт дряпався;
- Півень голосно кукурікати.
- Вороги завжди пасують перед винахідливістю і дружбою.

Біографія авторів казки "Бременські музики":

Брати Грімм Якоб і Вільгельм Грімм вважаються великими казкарями. Насправді вони великі
фольклористи, першими в країні зібрали старовинні чарівні казки.

Перша збірка історій, зібраних і оброблених братами Грімм, вийшла в 1812 році (86 казок). Друга, 1814 року, додано до колекції ще 70. Протягом життя братів Грімм, казки перевидавалися шість разів, в останньому випуску їх 200 штук.

Крім казок брати Грімм створили знаменитий словник німецької мови: 33 томи загальною вагою 84 кг, найповажніше джерело німецької етимології. У Німеччині існує науково-дослідний інститут Гриммів, який продовжує вести роботу над словником.

Кожний у Німеччині знає про Якоба і Вільгельма Грімм, діти сприймають їх як своїх близьких і добрих знайомих. Те, що зробили митці для своєї країни, не дало засохнути живильному джерелу народної мудрості німецького народу й з'єднало його довкола збереження національних святинь.

Брати Якоб і Вільгельм Грімм народилися в невеличкому німецькому містечку Ганау й усе життя були нерозлучними.

Якоб Людвіг Грімм народився – 8 січня 1787 року;

Вільгельм Карл Грімм народився – 30 лютого 1788 року.

Вони часто згадували про своє дитинство, сповнене великої любові, радості й піклування про всіх членів їхньої великої родини. Проте в 1796 р. життя сім’ї різко змінилося: помер батько, а мати не змогла впоратися з усіма труднощами, що випали на її долю. Тому сестра матері – Дороті взяла на себе опікування подальшою долею братів Якоба й Вільгельма, які разом із нею переїхали до міста Касселя. Там вони навчалися в гімназії, туди повернулися й по закінченні університету в Марбурзі, де вивчали право.

У Касселі брати Грімм працювали бібліотекарями в Гессенській федеральній бібліотеці. Тиша, спокій, наукова праця — це була найкраща стихія для них. Рано втративши батька, Якоб і Вільгельм змалку мали почуття великої відповідальності за матір і молодших братів і сестер, яким завжди допомагали.

На початку XIX ст. в результаті наполеонівських воєн для Німеччини настав сумний час: країна потерпала від французької навали, окупація обмежувала права людей, а також їхнє право на власну мову й культуру. Брати Грімм вирішили працювати задля визволення своєї батьківщини й збереження її національних цінностей.

З 1806 р. вони почали збирати казки й легенди, які здавна жили в пам’яті німецького народу, поширюючись в усній формі. Казки братів Грімм та інша їхня творчість мали виняткове значення для збереження усної народної творчості й розвитку німецької мови. У період поневолення Німеччини брати Грімм рятували найдорожчий скарб нації — слово. Для них минуле було цінним передусім тому, що воно дає зразки моралі, єдності та ідеалу народу, важливі за всіх часів.

У 1812 р. вийшло друком перше видання зібраних Якобом і Вільгельмом Грімм «Казок для дітей і родини».

1815 р. був опублікований другий том казок, зібраних братами Грімм.

Усього вони зібрали понад 200 казкових творів, залишивши нащадкам не тільки цю збірку, а й інші здобутки, зокрема «Німецьку граматику», «Словник німецької мови».

Заслуга Якоба і Вільгельма Грімм полягає в тому, що вони збирали не тільки твори усної народної творчості, а й поставилися до цієї справи як справжні дослідники, напрочуд відповідальні у відтворенні народного слова. Величезна справа збирання й збереження фольклору, яку здійснювали брати Грімм, підтримала національний дух і культуру Німеччини, згуртувала німців довкола своїх надбань, показала приклад іншим народам, як дбайливо треба ставитися до власних витоків.

Помер Вільгельм у Берліні 16 грудня 1859 року, Якоб – 20 вересня 1863 року, брати поховані на цвинтарі при церкві Св. Матвія в Берліні (район Шенеберг). Проте казки братів Грімм та їхня творчість не забута і збереглася по цей день.