"Язиката Хвеська" — це одна із відомих  українських народних казок, яка, з одного боку, дуже весела, а з іншого — надзвичайно повчальна.

Народна казка "Язиката Хвеська" - це шедевр серед українських народних казок, який через століття несе повчальну історію однієї дуже балакучої жінки. Хвеська так активно чесала язиком, що її власний чоловік втратив будь-яку надію зберігати хоч якусь сімейну таємницю. А тут з'явився ще один привід тримати язик за зубами - людина знайшла скарб! І з цього моменту у всій красі розквітають автентичний український гумор і дотепність, які притаманні нашому фольклору споконвіку.

Читати казку "Язиката Хвеська" онлайн:

Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки...» І почала! А кума почула та другій кумі, а та — третій, а третя — п'ятій — десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати.

От були собі чоловік і жінка, Петро і Хвеська. І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка. Що не скаже їй чоловік, усе своїм довгим язиком розплеще. Просто хоч нічого їй не кажи! Уже її чоловік і прохав, і вмовляв, і сердився — нічого не помага!

От раз поїхав Петро орати та й виорав гроші, скарб. А було це ще за панщини. І дума він: «Як довідається економ, то відніме. А довідається неминуче, бо від Хвеськи не сховаєшся, вона по всьому селу рознесе. Що його робити?»
Ото взяв він ті гроші, привіз їх додому, заховав, а жінці нічого не каже. На другий день Петро купив на базарі бубликів та зайця застреленого, а вертаючись з базару, привернув до річки та витяг з верші рибу, а зайця положив у вершу.Тоді рибу ту одніс у ліс і порозкидав попід кущами, а ті бублики взяв та й почіпляв на одній груші, що на краю лісу стояла.

Тоді вертається додому, пообідали з жінкою, от він і каже їй:
— Жінко, а ходімо в ліс, пошукаємо, чи не притхнулась там риба, то позбираємо!
— Що це ти, чоловіче, здурів, чи що? Хіба ж таки буває у лісі риба?
— Авжеж, буває, здається, сьогодні ліс притхнувся, то ми й назбираємо риби. Ось ходім лиш!
Хвеська не вірить, а все ж пішла. Приходить у ліс, коли так: то під тим, то під тим кущем лежить риба.
— А що, Хвесько? Не казав я тобі?
— Оце диво!
— Ну, добре, ходім до річки, чи не піймався часом заєць у вершу!
— Тю на тебе, чоловіче! Чи ти не здурів? — каже Хвеська.— Де ж таки видано, щоб зайці у верші ловились?
Пішли... Виходять на узлісся, аж стоїть груша, і на ній бубликів рясно — аж віти гнуться.
Хвеська кричить:
— Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? Бублики на груші!
— Та бачу, — каже чоловік, — то що?
А то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила ліс, оце й зосталися бублики.
Струсили, ідуть до річки. Витяг чоловік вершу, аж у ній заєць.
— Ох ти ж моя ненько! — аж скрикнула Хвеська.—
Ото позабирали та й пішли. Приходить додому, жінка й почала:
— І що то, чоловіче, за день такий! І родилась, і хрестилась, такого дня не бачила: риба в лісі, заєць у верші, бублики на груші!
— Це ще нічого, — каже Петро.— От що диво, я сьогодні й гроші знайшов.
— А де ж вони, чоловіче?
— Та ось! — Дістає чоловік знайдений скарб.
— Отепер же, чоловіче, будемо ми багаті!
— Будемо, — каже чоловік, — та не дуже, бо як пан довідається, то зараз же одніме. Гляди ж, жінко, не кажи, а то буде нам лихо.
— Добре, — каже, — нікому в світі не скажу.
Ото вже надвечір чути галас, гомін на селі.
— Чоловіче, що таке?
— Та то, — каже чоловік, — наш пан вкрав ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б'ють, щоб більше не крав!
Це ж чоловік так собі, на сміх вигадує, а Хвеська вже й повірила, вже й кортить їй.
— Ох, лишенько! Побіжу я до куми Меланки та розкажу!
— От не ходи краще та сиди дома! — каже чоловік.— Хіба ти не знаєш нашого пана? Він як довідається, що ти про його таке розказувала, то й тебе й мене з'їсть.
Не послухалась Хвеська, не втерпіла. Як-таки про своє щастя не розказати? І побігла до куми Меланки.
— Ох, кумасю, не знаю, як і казать. Це вже я вам тільки та глядіть же — нікому, нікому!
Та й давай пошепки про ті гроші.
Тільки Хвеська з хати, а кума Меланка за свиту та до куми Пріськи:
— Ох, кумочко, чи ви чули?..
А кума Пріська пішла до куми Марини, а в неї є кума Явдоха. Так і розійшлась новина по всьому селу.
Ото день чи два поминуло — кличуть Петра в до пана. Той на його зараз мокрим рядном:
— Кажи, такий-сякий, знайшов гроші?
— Ні, — каже Петро, — не знаходив.
— Як не знаходив? Адже твоя жінка каже!
— А що ж, пане, що моя жінка каже? Моя жінка не сповна розуму, то вона чого й на світі нема наплете!
— А так чи не так! — каже економ.— Покликать сюди жінку! Ото зараз тую Хвеську приводять.
Питається пан:
— Знайшов твій чоловік гроші?
— Знайшов, — каже, — паночку, знайшов!
— А що, — питається тоді економ у Петра, — бачиш?
— Та що, — каже той, — вона чого не наплете! А ви краще спитайте її, пане, коли се було?
— А коли се було? — питається економ.
— Еге! Коли! Саме тоді, як ліс притхнувся, ми ходили в ліс по рибу та під кожним кущем рибу збирали.
— Що ще далі скажеш? — питається Петро.
— Еге! Що! Тепер уже не одбрешешся! Саме тоді й було, як ми рибу в лісі збирали, і бублейна хмара йшла, і в лісі бубликів ми натрусили, і в вершу заєць піймався...
— Ото слухайте, пане, — каже Петро, — чи ж вона до діла плете? Нехай вона вам до пуття розкаже, коли й як то було.
— Еге, коли й як! Саме тоді, як увечері вас, милостивий пане, по селу водили...
— А чого мене водили по селу? — питається економ.
— Коли ж... вибачайте, пане... Уже коли питаєтесь, то казатиму. Тоді саме, як вас били ковбасами, що ви у пана покрали...
Як скрикне ж економ:
— Ах ти така-сяка! Як ти мені смієш таке казати?! Візьміть її та дайте доброго хльосту, щоб казна-чого не базікала!

Тут Петро оступився, почав просити, що його жінка несповна розуму.

Ото пан подумав, подумав — і справді дурна, узяв та й пустив.

От ідуть вони вдвох, Хвеська і Петро, він собі сміється з-під вуса, а вона й носа похнюпила, розчовпала, що вклепалась. Прийшли додому, вона в плач:
— Так ти, — каже, — мене підвів!
— Хвесько, жінко моя люба, — каже Петро, не я тебе підвів, ти сама себе підвела! От не ляпай ніколи по-дурному язиком, то й нічого не буде. А тепер не сердься, та давай помиримося.

Ото й помирились, живуть та потрошку ті гроші тратять.
А Хвеська бачить, що лихо багато балакати, та й знишкла.

Аналіз казки:

«Язиката Хвеська» несе в собі повчальну історію і шедевральний гумор українського фольклору. Давня історія про балакучу Хвеську відома нам ще з дитинства: власний чоловік втратив довіру до своєї дружині, яка абсолютно не вміла тримати язик за зубами і розкривала всі сімейні таємниці сусідам, а тут зародився новий секрет — чоловік знайшов скарб!

Язиката Хвеська - це фразеологізм, який означає, що мова йде про балакучу людину. В народі говорять, дівчина весь час говорила, мов язиката Хвеська.

В казці "Язиката Хвеська" гостро засуджуються ті, хто "не вміє вдержати язика за зубами".

Питання, які можна поставити дітлахам після прослуховування казки:

– Як звали чоловіка й жінку?
– Який недолік мала жінка?
– Що одного разу знайшов чоловік?
– Що чоловік поклав у ятір замість риби?
– Що чоловік порозкидав під кущами?
– Що чоловік повісив на груші?
– Кого чоловік повів у ліс?
– Чи справедливо була покарана Хвеська?