Вийди, вийди, сонечко

Після зимового холоду ми чекаємо тепла, радісного шуму весняної води, буйного пташиного гомону і ніжної першої травички. Ми чекаємо теплого весняного сонця! Навесні сонечко підійматися все вище і з кожним днем все більше зігріває землю. Природа оживає. Люди обожнювали сонце, присвячували йому пісні, казки та легенди. Пісня-закличка "Вийди-вийди, сонечко" - чудова мелодійна співанка, якою дітлахи та дорослі вітають весняне сонечко і просять у нього тепла і врожаю!

Слова обрядової пісні "Вийди - вийди, сонечко":

Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко.

На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко,
На весняні квіточки,
На маленькі діточки.

Там вони граються,
Тебе дожидаються.
Там вони граються,
Тебе дожидаються.

Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
Там побачиш п'ять овечок
І баранчика між ними
Із ріжками золотими,
Із ріжками золотими.

Закли́чка (від слова закликати) — музично-поетичний твір, в основі якого — вірування в магічну силу слова.

Адресатом закличок є головні небесні світила та метеорологічні явища. Звернення до сонця, дощу, хмар, вітру, пов'язані здебільшого із землеробською працею українців. Спершу слова супроводжували певними магічними діями, відгомони яких ще помітні у деяких сучасних текстах.

Заклички багато в чому змінилися від прадавніх часів, але їхня суть та сама — прохання, щоби випав дощ, вийшло сонце чи щезли хмари. Тривале функціонування закличок серед дітей викликало виникнення вже позбавлених стародавніх вірувань зразків. Тепер заклички — власне дитяча творчість. Вони звучать найчастіше у період розквіту природи — навесні.

Заклички й примовки пов’язані з вірою давньої людини в магічну силу слова. Розвиваючись, народ поступово втрачав цю віру, одначе рудименти таких уявлень лишалися жити серед дітей.

Заклички до дощу, сонця, хмар пов’язані із землеробською працею наших далеких предків. У далекому минулому вони, вірогідно, супроводжувалися й певними магічними діями, невиразні відгомони яких можна помітити у деяких текстах. Безперечно, заклички змінилися від тих прадавніх часів, але лишилася їхня суть — прохання, щоб пішов чи припинився дощ, вийшло сонце чи розійшлися хмари.

Тривале життя цього жанру серед дітей викликало й появу зразків, створених ними самими і вже позбавлених стародавніх мотивів.

Різновидом закличок є звертання до комах, птахів, рослин, води, лісу тощо. Об’єкти звертання дуже різноманітні, і можна гадати, що свого часу такі заклички були поширені серед дітей.

Характер звертань, їхній зміст, значення для виконавця висловленого прохання не рівнозначні в цих творах. Одні з них — просто розвага (до слимака, метелика), інші вимагають певної відповіді у своєрідному ворожінні, пророцтвом майбутнього (до зозулі, до комахи «сонечка»). Ще інші мусять у чомусь посприяти — щоб вилилася вода з вуха після купання; щоб зникли веснівки на обличчі; щоб вийшла порошинка з ока; щоб не схопив у воді «чорток» під час купання в неурочний час. Діти звертаються до миші, щоб «дала» новий зуб; до гикавки, щоб перейшла на когось іншого; до мурашок, щоб доїли крихти хліба або випустили квасок (його діти люблять злизувати із стеблин); до шуліки, щоб не хапав курчат; до гайка, щоб показав гриб; до грибів, щоб сходилися докупи; до води, щоб швидше стікала після купання.

Зміст деяких закличок досить невиразний. Так, наприклад, діти зверталися з пісеньками до журавлів, які при цьому мали змінити свій шлях або закрутитися на місці. Зараз важко зрозуміти, яке це могло мати значення для виконавців. Можливо, це було якесь ворожіння, бо в деяких закличках збереглися згадки про певні, очевидно, магічні дії (зав’язування й простилання червоного пояса).