Українська народна пісня ЖЕНЧИЧОК БРЕНЧИЧОК дитячі пісні для малят шкільного та дошкільного віку
"Женчичок-бренчичок" - Українська народна пісня

Українську пісню «Женчичок - Бренчичок» віднесено до весняно - літньої пори року. Слово «Женчичок» - це пестливе значення до слова «жнець». В пісні у веселій ігровій формі зображено трудовий процес на ниві. Пісня передає теплі, радісні емоції, що виникають у людини з настанням весни, розквітом природи.

Пісня "Женчичок - Бренчичок" розпочинається словами: "Женчичок-бренчичок вилітає, високо ніженьку підіймає".

Хто ж такий "Женчичок - Бренчичок"?

Можливо, це птах, оскільки літає? Ні, Женчичок - Бренчичок - це молодий хлопець, жнець, який цілий день у полі жав зелене жито і "грудою гострою ніжку пробив"— «Хоч стерня колеться, ніжка болить, — Спати не хочеться, гулять кортить».

Так любив Женчичок гуляти та танцювати, що, мабуть, прозвали його через те Бренчиком, від слова бренькати(на музичному інструменті).

Текст пісні:

Женчичок, бренчичок вилітає,
Високо ніженьку підіймає.

Приспів:
Як би то набито, ніженьку пробито,
В зеленім лугу бери собі другу.

Ой, до схід сонечка женчик схопивсь,
Росою чистою бренчичок умивсь...

Приспів:
Як би то набито, ніженьку пробито,
В зеленім лугу бери собі другу.

Зелене житечко в полі він жав,
З ранку до вечора не спочивав...

Приспів:
Як би то набито, ніженьку пробито,
В зеленім лугу бери собі другу.

Ой, по ланочку він весь день ходив,
Грудою гострою ніжку набив...

Приспів:
Як би то набито, ніженьку пробито,
В зеленім лугу бери собі другу.

Хоч стерня колеться, ніжка болить,
Спати не хочеться, гулять кортить.

Приспів:
Як би то набито, ніженьку пробито,
В зеленім лугу бери собі другу.

Любий мій женчику, візьми мене,
Ніжка загоїться, біль той пройде!

Приспів:
Як би то набито, ніженьку пробито,
В зеленім лугу бери собі другу.

Женчику-бренчику, забудь за ніженьку,
Візьми дівчину, вибирай дружину!

Приспів:
Як би то набито, ніженьку пробито,
В зеленім лугу бери собі другу.

Відомий переклад цієї пісні для хору був створений Дмитром Леонтовичем.

«Женчичок-бренчичок» – українська народна пісня, але її світла танцювальна мелодія нагадує
характер польської мазурки, що свідчить про взаємовплив і взаємозбагачення музики українського та
польських народів. У мазурці та українській народній пісні «Женчичок-бренчичок» є багато спільного:
тридольний розмір, танцювальність, граціозність і жвавий темп. Ці характеристики допомагають
розкрити життєрадісний, жартівливий настрій пісні, її енергійність і рухливість.

Біографія композитора:

Леонтович Микола Дмитрович — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Автор відомих народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть».

Народився 1 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії в сім’ї сільського священника. Раннє дитинство пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів. У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. У 1888 році, через брак коштів, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах.

Народився 1 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії в сім’ї сільського священника. Раннє дитинство пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів. У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. У 1888 році, через брак коштів, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах.

1898 року Леонтович закінчив духовну семінарію й вирішив працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п’єси російських та українських композиторів. 1901 року він видав перший збірник пісень з Поділля. 1903 року вийшов другий збірник подільських пісень з посвятою М. Лисенкові. З 1904 по 1908 працює на Донбасі викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революції 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священників. 

З 1909 року Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Б. Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві. У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний «Щедрик», а також «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» та ін. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком.

1916 року разом з хором Київського університету виконує свою обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх у київської публіки. Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, разом з композитором і диригентом Г. Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків.

Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які переслідували українську інтелігенцію, змушений утікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919—1920 року працює над першим великим симфонічним твором — народно-фантастичною оперою «На русалчин великдень» за однойменною казкою Б. Грінченка. Восени 1920 року в Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом К. Стеценка та Павла Тичини як другого диригента. Під час концертів капели виконувалися твори Леонтовича. В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу «На русалчин великдень». В ніч з 22 на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВЧК Грищенком, який напросився в хату переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Вранці невідомий пограбував будинок, застреливши Миколу Леонтовича. Текст рапорту, що розкриває ім’я вбивці композитора було оприлюднено лише у 1990-х роках.