Спляча красуня - Шарль Перро

Казка Шарля Перро “Спляча красуня” – стала вельми популярним сюжетом для багатьох кінофільмів, театральних постановок, мистецьких полотен. Творчих людей завжди приваблювала ідея зустрічі двох закоханих, відокремлених один від одного цілим століттям, які все ж знайшли одне одного, все ж з’єдналися.

Одна з найулюбленіших з дитинства казок розповідає про прекрасну принцесу, яка заснула на сто років, вколовшись веретеном, та сміливого принца, який врятував її.

Спляча, або зачарована красуня – романтична казка Шарля Перро про добро і зло, про чари і кохання, яке їх долає, про принца та принцесу.

Читати казку онлайн (адаптована версія для молодшого дошкільного віку):

Одного чудового весняного ранку в замку короля народилася дочка.

Усі феї королівства негайно прибули до замку й поспішили схилитися над колискою дівчинки.
Кожна фея подарувала їй дарунок: вроду, доброту, розум...

Та одна зла фея, яку не запросили, пробралася в замок і теж стала біля колиски. Вона вирішила помститися за образу й напророкувала королівській дочці страшну долю: «Ти вколеш палець веретеном і помреш!»
На щастя, одна з добрих фей ще не встигла подарувати дівчинці дарунок. Вона змогла пом'якшити жахливе пророцтво: «Уколовшись, вона не помре, а засне на сто років. Один поцілунок принца її розбудить!»

Король і королева наказали спалити всі веретена в королівстві.

Дівчинка росла щасливою, добрі феї оберігали її. Проте зла фея завжди ховалася десь поблизу, стежила за нею і готувала свою помсту.

Якось, зачарована злою феєю, молода принцеса спустилася вниз сходами в маленьку кімнатку. Там стояла прядка: принцеса простягла до неї руку і вкололася веретеном.
У цю мить принцеса заснула непробудним сном, а навколо неї заснули і її друзі, і король із королевою.

Минуло багато років. Якось у тих краях подорожував один принц й зупинився перед зачарованим замком. Він увійшов усередину й побачив там прекрасну принцесу, яка спала на ліжку, в центрі величезного букета квітів.
Проте і зла фея була поряд, вона ховалася під ліжком! Лиха фея кинулася на принца, щоб він не зміг поцілувати принцесу.

Та принц був сміливим: він нічого не боявся! Після довгої сутички він здолав злу фею.

Після перемоги принц повернувся до сплячої принцеси й поцілував її. Тієї ж миті вона прокинулася, а з нею прокинулися і всі довкола.

Щасливі король і королева влаштували весільний бенкет для принца й принцеси, які з першого погляду покохали одне одного. Це було найбільше свято за сто років.

Читати українською повний текст казки "Спляча красуня" Шарля Перро:

У давні часи жили на світі король із королевою. Дітей у них не було, а їм дуже хотілося мати спадкоємця. І от нарешті народилася в них донечка. Батьки були такі щасливі, що влаштували пишні хрестини й навіть запросили в гості сімох фей.

Був розпал веселощів, коли залою раптом пролетів холодний вітер і вогонь у каміні замерехтів. Шум і музика стихли. Біля дверей несподівано з'явилася восьма фея, вдягнена в усе чорне. її чомусь забули запросити.

Королю було дуже незручно й соромно за свою забудькуватість, і він спробував виправити становище: поводився з феєю дуже люб'язно й виявляв їй різноманітні знаки уваги.

Коли бенкет закінчився, сім фей підійшли до колиски принцеси. Перша фея обдарувала її красою, друга – добрим серцем, третя – привабливістю, четверта – розумом, п'ята – дотепністю, шоста – спритністю, а сьома – чарівним голосом.

Нарешті надійшла черга останньої, восьмої феї. Вона підійшла до колиски, вийняла чарівну паличку, торкнулася нею маленької принцеси і зловісно прошипіла:

– Коли принцесі виповниться п'ятнадцять років, вона вколе веретеном палець і засне навіки!

– Значить, так ти віддячила нам за гостинність? – вигукнув король. – Вартові, схопити її!

Вартові кинулися виконувати наказ, та алебарди випали в них із рук, а ноги задерев'яніли. Лиха фея голосно розреготалася:

– Проти мене ви безсилі!

Вона знову змахнула чарівною паличкою і сказала:

– Коли принцеса вколеться об веретено, увесь палац, кожна людина й кожна жива істота заснуть навіки!

Із цими словами лиха фея зникла.

Першою заговорила блакитна фея:

– Друзі мої, не бійтеся! Принцеса не спатиме вічно. З'явиться прекрасний принц, зніме з принцеси закляття, і вона прокинеться!

– Коли ж, коли це станеться? – наперебій питали фею.

– Цього ніхто не знає. Може, через сто років, а може, і раніше.

– О горе нам, о горе! – заголосили король із королевою, а з ними придворні та гості.

Наступного ранку король прокинувся похмурий і мовчазний. У палаці стояла гнітюча тиша.

– Герольди, до мене! – крикнув король. – Оголосіть усюди мій наказ: усі мешканці королівства мають негайно принести на головну площу свої веретена, які будуть там спалені, а попіл розвіяний за вітром. Кожному, хто не послухається наказу, відрубають голову!

І герольди вирушили в дорогу.

Скоряючись королівському наказові, перелякані підданці несли свої веретена на головну площу. Здавалося, вже ніде не було жодного веретена, яким би королівська дочка могла вколотися. Але король нікому не довіряв, і найняті ним шукачі постійно нишпорили по будинках у пошуках захованих веретен.

Минали роки. Принцеса виросла й перетворилася на вродливу та розумну дівчину. У день, коли принцесі виповнилося п'ятнадцять років, вона, як завжди, побігла до саду погратися зі своїм улюбленим песиком. Вона забігла у найвіддаленіший, усіма давно забутий куточок саду, де ніколи раніше не бувала, і раптом побачила за деревами високу похмуру вежу. Охоплена цікавістю, дівчина піднялася крутими сходами і штовхнула важкі дубові двері. У маленькій кімнатці біля якогось дивного пристрою сиділа висохла згорблена бабуся.

– Здрастуйте, бабусю! Що це таке? – спитала дівчина.

– Здрастуй, люба. Це прядка та веретено, – відповіла старенька.

– А що ви робите? – не вгавала принцеса.

– Я пряду, – відповіла старенька. – Хочеш, і тебе навчу?

– Звичайно, хочу! – вигукнула принцеса й торкнулася веретена.

На підмізинному пальці заблищала крапля крові.

Тієї самої миті блискавка розітнула небо й почувся грім.

Принцеса розплакалася, вибігла з вежі й кинулася до палацу.

Назустріч їй уже поспішали король із королевою. Побачивши кров на доччиному пальці, королева знепритомніла, а король смертельно зблід.

Ніщо не допомогло! Збулося прокляття лихої феї! У ту-таки хвилину всі мешканці замку заснули просто там, де стояли. Звідусюди чулося розмірене хропіння.

Тепер лишалося тільки чекати на прекрасного та сміливого принца…
Минуло сто років. Густі крони дерев сховали заснулий палац від людських очей, дороги до нього заросли колючим чагарником.

В одному віддаленому королівстві був юний принц. Йому дуже подобалися таємничі історії, і він мріяв знайти скарб або врятувати прекрасну принцесу. Почувши легенду про зачарований палац, він одразу вигукнув:

– Гей, слуги, сідлайте коней! Ми вирушаємо в дорогу!

Вони довго їхали розбитими дорогами та темними хащами й усіх зустрічних розпитували про зачарований палац. Але ніхто не міг сказати, де його знайти. Лише через багато днів принц із почтом з вершини високого пагорба, звідки всі довколишні поля, ліси та гори було видно як на долоні, роздивився порослий мохом палац, схожий на заснулого кам'яного велетня.

Підостроживши коня, принц поскакав уперед.

І от він заїхав на подвір'я. Стояла мертва тиша. По обидва боки від іржавої брами хропли двоє вартових. Навіть собаки спали на подвір'ї поряд із водограєм. Отже, люди казали правду!

Відчинивши високі двері до королівських покоїв, принц побачив принцесу, що спала.

– Це ви, мій принце! – вигукнула вона, прокинувшись від його поцілунку.

Разом із принцесою ожив весь палац. Вартові, крекчучи, підвелися з землі, собаки весело загавкали, а на кухні вперше за сто років знову загримотіли каструлями.

У дверях стояли король, королева та придворні. Усі сяяли від щастя.

– Хай живе наш рятівник! – вигукнув король. – Такого прекрасного юнака варто було чекати аж сто років! За те, що ви зняли з мого королівства страшне закляття, я виконаю будь-яке ваше бажання!

Принц схилив голову.

– Лишень одне смію я попросити у вас, ваша величносте, – руку вашої прекрасної дочки.

Король і королева перезирнулися.

– Я з радістю віддам її тобі, – відповів король.

Стислий переказ казки "Спляча красуня":

На день хрестин маленької принцеси її батьки – король і королева казкового царства зібрали з усього своєї держави фей, щоб ті дарували малятку різні почесті. Тільки ось батьки забули про одну злу фею їх королівства. Вона прийшла без запрошення і розлючена на всіх передбачила новонародженої страшну долю. Коли принцесі виповниться 16 років, вона вколе веретеном палець і негайно помре. На щастя одна молода фея не встигла нічого дарувати дитині, і коли зла фея покинула тронний зал, їй не сила зовсім зняти закляття, пом'якшила його – подарувавши дівчинці не смерть, а столітній сон.

Багато що було абсолютно королем і королевою, щоб уникнути долі дочки, але вона була неминуча. І королівство в її 16-річчя занурилося в безпробудний сон. Через сто років син короля місцевого королівства проїжджав по цих дрімучих лісах і наткнувся на замок, весь зарослий колючим терням. Пробравшись крізь колючі кущі, юнак опинився всередині старого запорошеного замку, де всі спали, зайшовши в одну із спалень, він побачив юну принцесу. Принц пробудив дівчину поцілунком. А незабаром зіграли весілля.

Аналіз казки "Спляча красуня":

У казці “Спляча красуня” йдеться про щасливе, довгої любові і шлюбі двох людей, яким було призначене знайти один одного, подолавши інтриги, злобу, страх, перешкоди. Адже Принц не розгубився коли увійшов в зачарований ліс, та не озираючись на зарості колючих рослин, які розступалися перед ним, а потім замикалися позаду нього. Вирішивши йти за сплячою красунею, Принц не озирався і не боявся. У багатьох випадках справжню любов і щастя знаходить той, хто має рішучість і хоробрість.

Чому вчить казка Шарля Перро "Спляча Красуня"?

Любов та добро завжди сильніше злих чар! Треба намагатися не ображати й поважати рідних та знайомих.
Мораль казки полягає в тому, що завжди знайдеться людина, яка зможе надати тобі допомогу. Це яскравий приклад того, що всьому потрібно терпіння і час.

Біографія Шарля Перро:

Шарль Перро - французький письменник-казкар, народився 12 січня 1628 року.

Перро відомий більшості сучасників як казкар, тим часом, він був маститим поетом свого часу, академіком Французької академії, автором знаменитих наукових праць. Його знали як публіциста, сановника і академіка. Він був адвокатом, першим прикажчиком міністра фінансів Франції Кольбера.

Проте всесвітню популярність і пам'ять нащадків принесли йому саме чудові казки «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Синя Борода». Літературна діяльність Шарля припала на той час, коли у вищому світі з'явилася мода на казки. Казки стали одним з улюблених захоплень світського суспільства. Хтось вважав за краще слухати філософські казки, інші віддавали данину старовинним казкам, що дійшли в переказі няньок і бабусь. Літератори активно відгукнулися на модні тенденції світла, стали записувати й обробляти знайомі з дитинства сюжети. Так усна казкова традиція почала переходити в письмову.

Перро спочатку не наважувався публікувати казки під своїм ім'ям, і підписував їх ім'ям свого вісімнадцятирічного сина, П.Дарманкура — їм рухало побоювання, що написання казок буде сприйнято в суспільстві як заняття несерйозне і легковажне, неналежне авторитету серйозного літератора.

В основі казок Перро лежали відомі фольклорні сюжети, які він виклав із властивим йому талантом і гумором. Фактично Перро ввів народну казку в систему жанрів «високої» літератури. Але це не все: мабуть, Перро можна вважати родоначальником дитячої світової літератури та літературної педагогіки.

Шарль Перро помер 16 травня 1703 року.