Гном у буфеті - Ірина Жиленко

Дитинство — це чарівний, дивовижний час кожної людини, коли вона сприймає все казкове, цікаве, навіть гнома, що «нашіптує … казки».

Вірш "Гном у буфеті"- про давнього, чемного та працьовитого мешканця людського будинку, який виконує безліч обов'язків, а саме: гукає пустунам: «Ай-я-яй», слухняним дає шоколадки, золотить на свята сервіси та нашіптує дітям казки. 

Ідея вірша: возвеличення почуття пошани, любові до гнома як сімейної реліквії

Читати вірш "Гном у буфеті" онлайн:

Ти знаєш, у нашому домі,
в старому буфеті, давно
живе мій добрий знайомий –
Старенький буфетний гном.

Він знав ще дідуся хлоп’ям,
а маму — малим дівчатком,
гукав пустунам: "Ай-ай!",
Слухняним давав шоколадки.

Замкнувши буфет на гачок,
золотить на свята сервізи.
Багріє його ковпачок
За склом серед вазочок різних.

Він любить какао пить,
смоктати м’ятні гостинці.
Так довго і солодко спить
В старій музикальній скриньці.

Навчився він чемних манер
В одної маркізи з фарфору.
Сказала маркіза: — Тепер
Дружити із вами не сором.

Ви просто — франтом, хоча
Втягніть у петлицю троянду.
І прошу до мене на чай
Разом з цвіркуном-музикантом;

Століття, і друге, і третє, —
прислухайся! — чуєш? – завжди
клопочеться гном у буфеті,
бормоче, зітха, шарудить.

І тупа, і плямка в куточку,
і дзвонить в буфетні шибки.
І в довгі засніжені ночі
Нашіптує дітям казки.

Питання, які можна поставити малюкам після прочитання вірша:

 – Які почуття викликав у тебе цей вірш?
– Опиши, яким ти уявляєш собі старенького гнома. Він добрий чи злий, з ним цікаво чи нудно
– Чи є у твоїй родині речі, що належали дідусю, мамі, а тепер тобі? Як ти ставишся до них? Що, по-твоєму, є справжньою родинною цінністю?
– Знайди і поясни художні засоби, які вживає у цьому вірші поетеса.

Біографія автора вірша про гнома у буфеті:

Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві. Її дитячі роки припали на грізний воєнний і повоєнний час, коли довелося і вчитися, і працювати одночасно. Закінчила вечірню школу робітничої молоді. 1964 року заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Потім працювала вихователькою в дитячому садку, згодом – у редакціях газет і журналів («Молодь України», «Літературна Україна», журналу «Ранок»).

Перша книжка поетеси – «Слово на сольфі», за нею – «Автопортрет у червоному», «Вікно у сад», «Останній вуличний шарманщик» та інші. Перша книжка для малят «Достигають колосочки» з’явилася в 1964 році. Для молодших школярів поетеса випустила книжку «Вуличка мого дитинства». Поезія Ірини Жиленко унікальна, багата на кольори (у віршах назви кольорів ужито понад тисячу разів). А ще поетеса дуже любить рослини, особливо квіти, і щедро описує їх у творах. На честь своїх улюблених фіалок вона навіть створила літературний жанр «фіалки-вірші».

Ірина Жиленко отримала премію ім. В. Н. Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на Кулі») та національну премію України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій винарні») Ірина Жиленко померла 3 серпня 2013 року.