«Казка про рибака і рибку» – одне з найвідоміших творів О. С. Пушкіна. Його можна читати не тільки дітям, а й людям старшого віку, оскільки в ньому піднято дуже багато серйозних проблем.

У творі Олександра Сергійовича Пушкіна «Казка про рибака і рибку» розповідається про те, що наполеглива праця і благородні вчинки завжди можуть винагороджуватися. А жадібність і егоїзм – заслуговують на покарання.

Читати казку “Казка про Рибака та рибку” онлайн:

Жив старий зі своєю старою
Біля самого синього моря.
Жили вони в ветхій землянці
Рівно тридцять літ і три роки.
Дід ловив неводом рибу,
А баба куделила пряжу.

Якось в море закинув він невід, —
Прийшов невід з самим баговинням.
Він удруге закинув невід, —
Прийшов невід з травою морською.
Як утретє закинув він невід, —
Витяг невід однісіньку рибку,
Золотую рибку, не просту.
Почала тая рибка благати,
Людським голосом промовляти:
"Відпусти мене, діду, до моря,
Дорогий дам за себе я відкуп:
Відкуплюся чим тільки ти схочеш!"
Здивувався старий, налякався:
Він рибалив тридцять літ і три роки
Та не чув він, щоб риба говорила.
Відпустив він рибку золотую
Ще й сказав їй привітливе слово:
"Бог з тобою, рибко золотая!
Мені твого відкупу не треба,
Іди собі, рибко, в синє море,
Гуляй там собі на просторі!"

Повернувся дід до старої,
Розповів їй про диво велике:
"Я піймав був сьогодні рибинку,
Золоту рибинку, не просту,
По-нашому рибка говорила,
В синє море додому просилась.
Дорогою ціною відкуплялась,
Відкуплялась чим тільки я схочу.
Не посмів я взяти відкуп з рибки,
Відпустив її так в синє море".
Почала баба лаяти діда:
"Ой, дурило ж ти, недотепа!
Не зумів взяти відкупу з рибки!
Було взяти від неї хоч ночви,
Адже наші, бач, зовсім побиті!"

От пішов дід до синього моря,
Бачить: море злегенька заграло.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
"Чого тобі треба, дідусю?"
Тут старий уклонився та й каже:
"Змилуйся, паніматонько-рибко!
Бач, стара моя все докоряє,
Не дає мені, старому, спокою:
Їй потрібні новісінькі ночви,
Бо наші, бач, зовсім побиті!"
Відказала рибка золотая:
"Не журися, іди собі з Богом,
Будуть вам новісінькі ночви".

Повернувся старий до старої, —
А у баби новісінькі ночви!
Та ще дужче стара докоряє:
"Ой, дурило ж ти, недотепа!
Випросив, телепню, ночви!
А яка ж із ночов отих користь?!
Повертайся, дурню, до рибки,
Уклонися їй, випроси хату!"

От пішов дід до синього моря, —
Скаламутилось синє море.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла до нього рибка, спитала:
"Чого тобі треба, дідусю?"
Тут старий уклонився та й каже:
"Змилуйся, паніматонько-рибко!
Іще дужче стара мене лає,
Не дає мені, старому, спокою,
Хату просить баба сварлива!"
Відказала рибка золотая:
"Не журися, іди собі з Богом.
Нехай так уже: буде вам хата!"

Пішов дід до своєї землянки,
А землянки нема вже й сліду!
Перед ним стоїть хата зі світлицею,
З димарем мурованим, білим,
Ще й дубові, тесові ворота.
А стара сидить під віконцем
Та чимдуж чоловіка картає:
"Ой, дурило ж ти, недотепа!
Випросив, телепню, хату!
Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу я бути селянкою,
Хочу бути стовбовою дворянкою!"

Знов пішов дід до синього моря, —
Неспокійне синє море!
Золоту став він кликати рибку.
Припливла з моря рибка, спитала:
"Чого тобі треба, дідусю?"
Уклонився він рибці та й каже:
"Змилуйся, паніматонько-рибко!
Бач, стара моя зовсім здуріла,
Не дає мені, старому, спокою:
Вже не хоче бути вона селянкою,
Хоче бути стовбовою дворянкою".
Відказала рибка золотая:
"Не журися, іди собі з Богом!"

Повернувся старий до старої,
Що ж він бачить? — Високі хороми,
А на ґанку стоїть його баба,
В соболевій вона тілогрійці,
Грезетова на маківці кічка,
Ще й перлове намисто на шиї,
На руках самоцвітні каблучки,
На ногах — чобітки червоні.
Перед нею дбайливі слуги,
Вона б'є їх, за чуба тягає...
Каже дід до своєї старої:
"Здрастуй, пані-добродійко дворянко!
Чи теперечки ти вдовольнилась?"
А стара на старого як гримне
Та на стайню до коней послала.
От і тиждень, і другий минає,
Іще дужче тут баба здуріла,
Знов до рибки старого посилає.
"Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу я бути дворянкою,
Хочу вільною бути царицею!"
Дід злякався, почав благати:
"Що ти, бабо, чи ти сказилась?
Ні ступити, ні мовить не вмієш,
То й смішитимеш ціле царство!"
Розгнівалась баба ще дужче,
Як ударить діда в обличчя.
"Як ти смів сперечатись зі мною,
Зі мною, дворянкою стовбовою?!
Йди до моря, кажу тобі честю,
А не схочеш — неволею підеш!"

Почвалав старенький до моря, —
Почорніло синє море.
Золоту став він кликати рибку.
Припливла до нього рибка, спитала:
"Чого тобі треба, дідусю?"
Уклонився старий та й каже:
"Змилуйся, матінко-рибко!
Знову моя баба вередує:
Вже не хоче бути дворянкою,
Хоче бути вільною царицею!"
Відказала рибка золотая:
"Не журися, іди собі з Богом.
Добре, буде царицею баба!"

До старої дідусь повернувся,
Бачить: царський палац препишний,
У палаці стару свою бачить, —
За столом сидить вона — цариця,
Служать їй бояри та дворяни,
Наливають їй вина заморські,
А на закуску — медяники солодкі.
Навкруги стоїть грізна сторожа,
За плечима — списи та сокири.
Як побачив дідусь, налякався,
В ноги він старій уклонився,
Мовив: "Здрастуй, грізна царице!
Чи ж теперечки ти вдовольнилась?"
І не глянула баба на нього,
Тільки гнати з очей його звеліла.
Тут підбігли пани та бояри,
Старого у шию заштовхали.
А на дверях сторожа надбігла
Та сокирами ледь не зарубала.
Ще й народ глузував із нього:
"Так і треба тобі, старий нечемо!
Це тобі, нечемо, наука,
Щоб не ліз не у свої сани!"
Ось і тиждень, і другий минає, —
Іще дужче баба здуріла,
Царедворців по діда посилає.
Розшукали старого, приводять.
Чоловікові й каже баба:
"Повертайся, вклонися рибці, —
Вже не хочу я бути царицею,
Хочу бути морською володаркою,
Хочу жити в морі,
Щоб служила мені рибка золотая
І в мене була на побігеньках".

Не насмілився дід сперечатись,
Не наважився всупереч казати.
От іде він до синього моря,
Бачить — море сердито бушує,
Надимає розгнівані хвилі,
Ходять хвилі, і стогнуть, і виють.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
"Чого тобі треба, дідусю?"
Уклонився старий та й каже:
"Змилуйся, матінко-рибко!
Що робити з клятою бабою?
Вже не хоче вона бути царицею,
Хоче бути володаркою морською,
Щоб їй жити в морі,
І щоб ти сама їй служила
І в неї була на побігеньках!"
Не сказала нічого рибка,
Лиш хвостом по воді майнула
І сховалась в глибокому морі.

Довго ждав старий біля моря,
Не діждався, пішов він додому.
Глянув — аж перед ним землянка,
На порозі сидить його баба,
Перед нею — розколоті ночви.

Короткий зміст “Казка про Рибака та рибку”:

На березі моря в старій хатинці жили бідно, але в згоді дід та баба. Проблеми їх почалися після того, як упіймав дід чарівну рибку, яка вміла виконувати бажання. Розповів дід про неї старій. Замість землянки баба захотіла будинок, потім хороми, потім бути царицею. Дід змушений був кожен раз йти на уклін до золотої рибки, щоб нові бажання старої та виконувала. Отримавши багатство і владу, не вгамовувалася дурна баба. Ще більшого їй захотілося - стати володаркою морською. Підсумок був передбачуваним - стара землянка і розбите корито.

Аналіз казки “Казка про Рибака та рибку” :

Безхарактерний і безкорисливий старий, жадібна, пихата, не знає міри стара, добра, але справедлива золота рибка, уособлюють певні людські якості. Чому вчить "Казка про рибака і рибку", діти зможуть визначити самостійно. Адже образи казки яскраві й зрозумілі, а зміст простий і доступний для розуміння навіть для дошкільнят. Казка вчить, що щастя не в багатстві. Автор застерігає читачів від необдуманих вчинків і бажань, засуджує жадібність, зарозумілість, дурість.

Мораль казки “Казка про Рибака та рибку” :

Найкраще мораль "Казки про рибака і рибку" передає відоме всім прислів'я «За малим поженешся - велике втратиш». Актуальна казка і в наш час. Домагатися життєвих благ слід, порівнюючи свої бажання зі своїми можливостями, не приносячи шкоди іншим людям. У всьому потрібно знати міру і не забувати про етичні норми.

Питання які можна поставити малятам, після прослуховування казки “Казка про Рибака та рибку”:

— Скільки років рибалив старий з пушкінської казки про рибака і рибку?
— Де жив старий зі своєю старою?
— Що було розбитим у старого зі старою?
— Яка істота виконувала забаганки дружини рибалки?
— Що зробив старий коли впіймав золоту рибку?
— Скільки разів закидав старий невід в той день, коли зловив золоту рибку?
— Скільки бажань баби виконала золота рибка?
— Скільки разів за всю казку ходив старий на берег моря?
— Скільки часу стара була царицею?
— Ким хотіла стати баба у своїй заповітній мрії?
— За що була покарана стара?
— Стару золота рибка покарала за жадібність, а за що вона покарала старого-рибака?

Біографія автора казки про Рибака і Рибку:

Олександр Сергійович Пушкін народився 26 травня 1799 в Москві. До 12 років Пушкін ніде не навчався, а у віці 12 років надійшов на навчання в Імператорський Царсько-сільський Ліцей, який вважався вищим Російським навчальним закладом. Пушкін закінчує ліцей в 1817 році, і випускається в чині колезького секретаря, після чого його визначають в Колегію закордонних справ. У 1820 році він закінчив поему «Руслан і Людмила» – перший великий твір. За епіграми, вольні вірші, що швидко розповсюджувалися по Петербургу, в 1820 році Пушкін був відправлений в південне заслання. За чотири роки він переїжджав у різні міста: Катеринослав, Кишинів, Одесу. Під час цього посилання ним були написані романтичні південні поеми «Кавказький бранець», «Бахчисарайський фонтан», «Брати розбійники», а в 1823 році він почав роботу над романом у віршах «Євгеній Онєгін».

У 1824 році Пушкін був відправлений в північне заслання в маєток батьків Михайлівське, де після від’їзду родини жив з нянею. Там він продовжував роботу над «Євгенієм Онєгіним», писав «Бориса Годунова», вірші. 1826-1830 роки. На початку цього періоду Пушкін має аудієнцію з новим царем Миколою I, після якої поетові обіцяно найвище заступництво і відсутність будь-якої цензури для його творів. Однак через два роки після поеми «Полтава», а також, що стала відомою уряду «Гавріліади» написаної ще в 1821 році, за Пушкіним встановлюють поліційний нагляд. 

У 1830 році Пушкін посватався до Н. Гончарової. Перед одруженням він поїхав до маєтку в Болдіно, де змушений був затриматися через карантин. Цей період у творчості Пушкіна називають Болдінською осінню, протягом якої він написав велику кількість літературних творів найрізноманітніших жанрів.

У 1831 році Олександр Сергійович одружився. Його обраниця – Наталя Гончарова – була відомою красунею, у неї було безліч шанувальників, до яких Пушкін її ревнував. У ці роки він писав твори на історичні теми – «Дубровський», «Капітанська дочка», «Історія Пугачова». 7 січня 1833 Олександр Сергійович Пушкін обирається членом Російської Академії – центру по вивченню російської мови, заснованого Катериною II в 1783 році. У 1836 засновує літературний журнал «Современник». На жаль, доходи від продажів журналу не покрили навіть витрат на його створення.

В листопаді 1836 року з’являється конфлікт Пушкіна з французьким офіцером Жоржем Шарлем Дантесом, причиною якого була ображена честь поета. 27 січня 1837 Пушкін був поранений Дантесом на дуелі і через два дні помер від перитоніту у себе вдома.