
Вірш "Спішу додому" Анатолія Костецького - це розповідь про Сергійка та його друзів. У вірші зображується, Сергійко, який відмовився поганяти в футбола, поміняти ножик на шайбу його, а також від кіно, самоката й змія пускати. Яскраво зображено відповідальне та доброзичливе ставлення хлопчика до рудого, кудлатого, смішного, волохатого цуценяти.
Головна думка вірша: будьте відповідальні за друзів наших менших.
Читати вірш "Спішу додому" онлайн:
Мені після школи
гукає Микола:
— Серього!
Гайда поганять у футбола!
— Та ні! —-
відмовляюсь
уперше в житті. —
Я мушу додому
негайно іти.
Мене зупиняє на вулиці Слава:
— Спинися на хвильку,
до тебе є справа:
міняю свій ножик
на шайбу твою!
Та я ні хвилинки
із ним не стою,
хоч марив тим ножиком
ночі та дні, —
бо треба додому
спішити мені.
Відмовився я
од кіно й самоката
і навіть відмовився
змія пускати!..
Дивуються друзі:
— Скажи-но скоріш,
чого це ти раптом
додому спішиш?!.
— Тому що, —
кажу їм, —
як хочете знати,
удома
на мене чекає
кудлате,
руде,
волохате,
смішне
цуценя,
що стало моїм
з учорашнього дня!
Біографія автора вірша "Спішу додому":
Анатолій Костецький письменник — працьовитий, талановитий, цікавий, несподіваний, зі своїм власним баченням світу, високою поетичною культурою.
Своїми книжками А.Костецький вибудував для дітей ціле місто, яке заселив меткими, балакучими, непосидющими, закоханами та ніжними хлопчаками й дівчатками. Діти в його творах не ахають, не охають, а живуть, сумніваються, переймаються. Вони люблять усе навколо — квіти та солодощі, небо та дядька двірника. Люблять крутнути хвіст Мурка та смикнути за кіску Наталку. І ще одна дуже важлива властивість поезії Анатолія Георгійовича — сюжетність віршів. Кожен з них — це невелике оповідання, новела, подекуди дитяча притча. А там, де є сюжет, — є герої, їхні вболівання, радощі і прикрощі. Є велика робота душі маленької людини.
А.Костецький — один із чільних співців шкільної вольності. Рідкісно поєднуються в нього вагома сатира з цілющою батьківською усмішкою. Як у вірші "Бюро знахідок". В цьому нечуваному досі "бюро" до пори, до часу зберігаються рідкісні речі: давно загублена совість, людська чемність та дружба. Все з цих коштовних речей можна взяти назад. Окрім втраченого, марно загубленого часу.
Рідна природа справляє свято у багатьох віршах поета. Правда, природа у поезіях А.Костецького поняття дещо ширше. Це радість життя, однаково притаманна рослині, тварині, людині. У багатьох віршах поета постійно "дзижчать" трудівники літа бджоли та джмелі: "Джміль про сонечко гуде" (перша книжка автора), "Розквітнув сад", "Мрія". Єдність дитинства з природою утверджує і вірш "Лісова таємниця". Юний герой несе з лісу "не гілки, а шелест листя, не квітки, а їх красу".
Пише Костецький і прозові твори "Постукай у моє вікно", "Все — як насправді", "Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків" та ін. Багато у письменника казок, які дуже цікаві та популярні: "Бабусині казки", "Страшна таємниця" та ін.
Народився майбутній письменник 6 грудня 1948 року у Києві в сім'ї вчителів. У п'ять років міг сам читати та писати, навчився грати в шахи та плавати. Відтоді не розлучається зі спортом, книгою та пером. Після школи навчався в технікумі радіоелектроніки, згодом закінчив факультет кібернетики Київського університету ім.Т.Г.Шевченка. Твори письменника перекладаються багатьма мовами. Поет і сам чимало часу віддає перекладам з англійської, німецької, деяких слов'янських мов. Він є також автором статей з питань теорії, історії та критики дитячої літератури. Живе Анатолій Костецький в Києві.