Вірш “Павучок - рудий бочок” Ірини Жиленко - дотепна поетична розповідь про павучка, надмірна ретельність якого відбирала багато часу від дорогоцінного сну. Головна думка вірша: мати у всьому міру.

Адже існує в народі приказка: “Що занадто, то не здраво”.

Читати вірш “Павучок - рудий бочок” онлайн:

Павучок - рудий бочок
мив надвечір ніжки.
Був він добрий павучок,
та дурненький трішки.
Мив він ніжки, вимивав,
їх ретельно рахував.

Перша, друга - при мені,
ось і третя ніжка,
а четверта - є чи ні?
Є - вона вже в ліжку.

А весела ніжка п'ята
все ще хоче танцювати.
Ну невже та п'ята ніжка
не стомилась анітрішки?

Вередлива шоста ніжка
не давала знять панчішку.
Упиралася, сміялась –
ніжка лоскоту боялась.

Сьома митись не любила:
Ой! Змивається загар!».
Восьма крику наробила,
що на неї наступила
ще не вимита нога.

Павучок благає: «Досить!
Не пустуйте, час у ліжко!».
Доки вимив ніжку восьму,
забруднилась перша ніжка.

Вимив першу - десь поділась
сьома. Де ти, сьома?
Вже і сонце закотилось
втомлено і сонно.

Спить конячка і бичок,
птиці сплять і мишка,
тільки смішний павучок
все ще лічить ніжки.

Питання, які можна поставити дітям після прочитання віршу "Павучок":

– Що робив павучок?
– Яким був павучок?
– Скільки у нього ніжок?
– Якою була п’ята ніжка?
– Яка ніжка була вередлива?
– Що не любить робити сьома ніжка? Чому?
– Про яку особливість павучка поетеса розповідає з гумором?

Біографія автора вірша про павучка:

Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві. Її дитячі роки припали на грізний воєнний і повоєнний час, коли довелося і вчитися, і працювати одночасно. Закінчила вечірню школу робітничої молоді. 1964 року заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Потім працювала вихователькою в дитячому садку, згодом – у редакціях газет і журналів («Молодь України», «Літературна Україна», журналу «Ранок»).

Перша книжка поетеси – «Слово на соль­фі», за нею – «Автопортрет у червоному», «Вікно у сад», «Останній вуличний шарманщик» та інші. Перша книжка для малят «Достигають колосочки» з’явилася в 1964 році. Для молодших школярів поетеса випустила книжку «Вуличка мого дитинства». Поезія Ірини Жиленко унікальна, багата на кольори (у віршах назви кольорів ужито понад тисячу разів).

А ще поетеса дуже любить рослини, особливо квіти, і щедро описує їх у творах. На честь своїх улюблених фіалок вона навіть створила літературний жанр «фіалки-вірші». Ірина Жиленко отримала премію ім. В. Н. Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на Кулі») та національну премію України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій вінарні») Ірина Жиленко померла 3 серпня 2013 року.