Вірш “Жар - птиця” —  це зображення жар-птиці, яка, перебуваючи у клітці, а потім покинувши її, освітила все довкола у столиці й принесла людям радість і щастя.

Поезія побудована як протиставлення доброго, світлого, радісного (жар-птиця) і злого, заздрісного, лютого (ґава). Події відбуваються в зимовий період, напередодні новорічних свят, коли кожний мріє про щасливу радість, здійснення всіх бажань, не звертаючи уваги на «люту скрекотняву» ґави. Головна думка вірша: у світі завжди протиставляється добро (жар-птиця) і зло (ґава), відбувається боротьба між цими силами, але всупереч усьому перемагає світле, радісне і щасливе.

Читати вірш “Жар-птиця” онлайн:

Сусідка моя — чарівниця —
годувала надвечір родзинками
у клітці золоту Жар-птицю
з очима-намистинками.

І як воно трапилось — хто його зна —
та тільки дверцят не замкнула вона.
Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,
і враз освітилась
казково столиця.
Летіла все вище, так гарно, так вільно,
як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...
Дорослим і дітям
яснішали лиця:
"Як хороше жити
під сонцем Жар-птиці!"
І тільки ота трьохсотлітня ґава,
яка себе називала Павою
(старезна, без ока, та ще й кульгава),
знайшла Жар-птицю непристойно яскравою.

І вся вороняча орава
зчинила люту стрекотняву:
"Вона яскра-яскра-яскррава!
Таку чужу нескромну птицю
тримать годиться
тільки в клітці!"

Вже третій день — нема Жар-птиці.
І людям посмутніли лиця.
О, не сумуйте. Її нема,
бо — розумієте? — зима.
Жар-птиця ж — птаха екзотична,
південна, до снігів незвична.
Ну, от і простудилась трішки.
Лежить вона терпляче в ліжку,
п’є молоко, клює родзинки,
чита "Барвінок" і "Мурзилку".
Пішли на лад у неї справи.
І скоро знов злетить вона
на злість лихим, кульгавим ґавам,
на новорічну радість нам!

Біографія автора вірша про Жар - птицю:

Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві. Її дитячі роки припали на грізний воєнний і повоєнний час, коли довелося і вчитися, і працювати одночасно. Закінчила вечірню школу робітничої молоді. 1964 року заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Потім працювала вихователькою в дитячому садку, згодом – у редакціях газет і журналів («Молодь України», «Літературна Україна», журналу «Ранок»).

Перша книжка поетеси – «Слово на соль­фі», за нею – «Автопортрет у червоному», «Вікно у сад», «Останній вуличний шарманщик» та інші. Перша книжка для малят «Достигають колосочки» з’явилася в 1964 році. Для молодших школярів поетеса випустила книжку «Вуличка мого дитинства». Поезія Ірини Жиленко унікальна, багата на кольори (у віршах назви кольорів ужито понад тисячу разів).

А ще поетеса дуже любить рослини, особливо квіти, і щедро описує їх у творах. На честь своїх улюблених фіалок вона навіть створила літературний жанр «фіалки-вірші». Ірина Жиленко отримала премію ім. В. Н. Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на Кулі») та національну премію України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій вінарні») Ірина Жиленко померла 3 серпня 2013 року.