Байка «Зозуля і Півень» - невеличкий легкий до сприйняття дитиною сатиричний твір, який висміює крізь призму бесіди його головних героїв підлабузництво і самоствердження за його рахунок.

Мораль байки полягає в наступному: самозакохані люди дуже часто, щоб зайвий раз потішити своє самолюбство і почути приємні слова у свою адресу, лестять і вихваляють інших, навіть якщо ті цього не варті. Та скільки один одного не нахвалюй, від однієї похвали і лестощів талант все одно не з'явитися.

Натомість в байці висвітлюється позитивний герой - Горобець, який уособлює в собі правду, якою б гіркою вона не була і щирість у своїх висловах.

Читати байку “Зозуля і півень” онлайн:

— Як ти співаєш, Півне, веселенько...
— А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,
Виводиш гарно так і жалібненько,
Що іноді аж плачу я...
Як тільки що почнеш співати,
Не хочеться й пшениченьки клювати,-
Біжиш в садок мерщій...
— Тебе я слухала б довіку, куме мій,
Аби б хотів співати...
— А ти, голубонько, ти, кралечко моя,
Поки співаєш на калині,
То й весело мені, і забуваю я
Свою недоленьку, життя своє погане
Та безталанне...
А тільки замовчиш
Або куди летиш,-
Заниє серденько, неначе на чужині...
І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю
Та виглядаю все Зозуленьку мою.
Як гляну на тебе — така ти невеличка,
Моя перепеличко,
А голосочок-то який!..
Тонесенький, милесенький такий...
Куди той соловей годиться?
— Спасибі, братику, за добреє слівце.
Як не кохать тебе за це?..
І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;
І далебі, що так, — пошлюся я на всіх.-
Де взявся Горобець, підслухав трохи їх
Та й каже: — Годі вам брехати
Та одно другого знічев'я вихваляти! —
Пурхнув — та й був такий.

За що ж, — хто-небудь попитає,-
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє.

(1853 рік)

Розбір байки "Зозуля і півень":

У цій байці дуже багато зменшувально-пестливих слів. Наприклад, веселенько, жалібненько, пшениченько, голубонько, тонесенький, милесенький, серденько. Вони додають байці доброзичливий колорит. Ще в байці зустрічається багато давніх слів: довіку – завжди, вічно; пурхнув – перелетів; годить – догоджає, задовольняє; недоленька – нещасливе, тяжке життя; безталанне – безрадісне, нещасне; кралечко – красуня, краля. Цікаво зануритися до спадщини нашої мови, щоб краще зрозуміти сьогодення.

Біографічні відомості автора байки про Півня і Зозулю:

Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 р. у селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Початкову освіту він здобув дома за допомогою матері, а 1840 р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші й де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости».Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім’ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. 1861 р. письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок».

На сторінках цього тижневика часто з’являлися соціально гострі, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів, матеріали. За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліційний нагляд.

Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається у Чернігів і деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З 1867 р. він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги «метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей.

Леонід Глібов набув слави за свої оригінальні байки на української мові. Вiн відомий як один із засновників української літератури для дітей. Усього він написав понад сотню творів цього жанру. Його перша збірка українських творів «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 байок, вийшла у Києві у 1863 р.

Помер Л. Глібов 10 листопада 1893 р. в Чернігові, де його й поховано.
Широке визнання в українській літературі Глібов здобув як байкар. Усього він написав понад сотню творів цього жанру. Перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв’язку з валуєвським циркуляром.

У 1872 р. вдалося видати другу, доповнену в порівнянні з першою, книгу байок, а 1882 третю, що була передруком попередньої. Спроби надрукувати інші збірки Глібову не вдалися — перешкоджали цензурні заборони. Видання всього творчого доробку письменника-класика стало можливим за часів Радянської влади.