Щука - Леонід Глібов

Байка висміює суд (його несправедливість і залежність від панівних класів) над Щукою, яка здійснювала різноманітну шкоду в ставку його жителям і отримала вирок повернутися знову в річку.
Мораль “Щука”: Судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену ​​особу (Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство.

Читати байку “Щука” онлайн українською мовою:

На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа,-
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця...
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле — то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких...
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!),-
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать...
Не довго думали — рішили —
І Щуку на вербі повісити звеліли.
— Дозвольте і мені, панове, річ держать,-
Тут обізвалася Лисиця.-
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.
1858

Аналіз байки Глібова "Щука"

Байка “Щука”- про Хижу Щуку якій в суді пред’явлено звинувачення. Вона настільки завинила («того заїла в смерть, другого обідрала»), що її злочин вже не можна буде прикрити – «кінців не можна поховати». І все ж Лисиця, як адвокат, щоб допомогти хижакові, запропонувала суддям «ворожу Щуку утопити». Прихильність Лисиці визначена не тільки становою солідарністю:

“А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких…

Судді прислухалися до пропозиції Лисиці й винесли відповідний вирок.”

Байка викриває недоліки системи правосуддя: неграмотність кадрів, хабарництво. Для втілення головного героя-лиходія Глібов вибирає Щуку, яка в природі відома як хижак.

На початку твору автор розповідає про обставини, через які на Щуку був поданий донос до суду, далі поспішає познайомити читача з головними особами суду.

Автор відразу ж викриває хитрість Лисиці-прокурора і тупість суддів, вибираючи на цю роль Осла, стару Шкапу і Цапа. Дивлячись на цих персонажів, читач розуміє, що справедливого вироку не вийде, в чому переконується, дочитавши байку до кінця.

Текст байки Крилова «Щука» відрізняється від класичних правил побудови байки, залишаючись без авторської моралі. Однак сам сюжет твору ясно розставляє логічні акценти і підводить читача до необхідних висновків.

Байку вчать на уроках літератури в 6-му класі. На нашому сайті можна прочитати її повністю онлайн.

Біографія автора байки про щуку:

Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 р. у селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Початкову освіту він здобув дома за допомогою матері, а 1840 р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші й де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости».Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім’ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. 1861 р. письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок».

На сторінках цього тижневика часто з’являлися соціально гострі, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів, матеріали. За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліційний нагляд.

Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається у Чернігів і деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З 1867 р. він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги «метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей.

Леонід Глібов набув слави за свої оригінальні байки на української мові. Вiн відомий як один із засновників української літератури для дітей. Усього він написав понад сотню творів цього жанру. Його перша збірка українських творів «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 байок, вийшла у Києві у 1863 р.

Помер Л. Глібов 10 листопада 1893 р. в Чернігові, де його й поховано.
Широке визнання в українській літературі Глібов здобув як байкар. Усього він написав понад сотню творів цього жанру. Перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв’язку з валуєвським циркуляром.

У 1872 р. вдалося видати другу, доповнену в порівнянні з першою, книгу байок, а 1882 третю, що була передруком попередньої. Спроби надрукувати інші збірки Глібову не вдалися — перешкоджали цензурні заборони. Видання всього творчого доробку письменника-класика стало можливим за часів Радянської влади.