“Собака і Вовк” - це літературна байка про велике прагнення Вовка стати другом для собак.

У байці  Г. Сковорода розкриває моральні джерела дружби: незлобливість, великодушність, милосердя, справедливість і розумність. Справжня дружба робить людей щасливими (так, як Левкон і Фірідам). А той, хто заздрить або “набивається” у друзі, той завжди отримає облизня.

Основна думка оповідання: «І рід, і багатство, і чин, і споріднення, і тілесні принади, й науки не спроможні утвердити дружбу. Лише серця, думками єдині, й однакова чесність людяних душ, що у двох чи трьох тілах живуть, — ось де справжня любов і єдність…».

Читати байку “Собака і Вовк” онлайн:

У Тітира, пастуха, жили Левкон та Фірідам, два пси, у великій дружбі. Вони прославились і серед диких, і серед домашніх звірів. Вовк, від заздрості на їхню славу, вишукав хвилю і став набиватися до них у друзі.

— Прошу мене любити та жалувати, панове мої, — казав Вовк з удаваною чемністю.— Ви мене надзвичайно вщасливите, коли дозволите мені бути третім вашим товаришем. Вважатиму це собі за велику честь.

Потім понарозказував їм про славних і багатих предків своїх, про модні науки, в яких стараннями батьків був вихований.

— Коли ж, — додав Вовк, — родом та науками хвалитися серед розумних вважається за дурість, то маю кращі гідності, щоб ви мене оцінили й полюбили. Я на обох вас схожий, а голосом і волосом — на пана Фірідама… В одному лише не криюся, що маю хвіст лисячий, а погляд вовчий.

Левкон відповів, що хоч Тітир на них зовсім не схожий, однак є третім для них другом, що він без Фірідама ніякого діла не починає. Тоді Фірідам сказав таке:

— Голосом і волосом ти справді на нас схожий, але серце твоє далеко стоїть. Ми стережемо вівці, задоволені вовною і молоком, а ви з овець шкуру здираєте і їсте їх замість хліба. Найбільше ж не подобається нам дзеркало душі твоєї — хитрий погляд твій, що скоса на баранця позирає, який онде ходить неподалік.

Сила: І рід, і багатство, і чин, і споріднення, і тілесні принади, й науки не спроможні утвердити дружбу. Лише серця, думками єдині, й однакова чесність людяних душ, що у двох чи трьох тілах живуть, — ось де справжня любов і єдність…

Художній аналіз байки "Вовк і Собака"

У байці «Собака і Вовк» філософ розкриває моральні витоки дружби: незлобливість, великодушність, милосердя, справедливість і розумність. Справжня дружба робить людей щасливими (так, як Левкон і Фірідам). А той, хто заздрить або «набивається» у друзі, той завжди отримає облизня.

І рід, і багатство, і чин,
і споріднення, і тілесні
принади, й науки не спроможні утвердити дружбу.
Лише серця, думками єдині,
й однакова чесність людяних душ, що у двох чи трьох
тілах живуть, — ось де
справжня любов і єдність…

Як бачимо, Сковорода довів, однією з важливих передумов дружби є єдність уподобань і занять, яким присвячує себе людина. Подібність душ і моральні чесноти він ставить на перше місце у дружній прихильності і симпатіях однієї людини до іншої.

Біографія автора байки про собаку і вовка:

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві. З 1738 році — почав навчання у Києво-Могилянській академії. З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, створював музику на власні вірші.

У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував з ученими різних країн. У 1753 році – повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови.

Сковорода написав підручник з етики. Незабаром мусив залишити колегіум, через доноси на нього. 1754 – 1759 – жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими й українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.

Протягом 1769 – 1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».

У 1775 – 1776 роках були написані твори «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій») та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова». У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень».

У 1787 році він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791 році завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому — Потоп зміїний».

З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами. Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати й взагалі постійної домівки.

У 71 рік поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час».

Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області.