Тарас Шевченко "Зоре моя вечірняя"
Зоре моя вечірняя. Пісня на слова Т.Г. Шевченка

Тарас Григорович Шевченко дуже любив спостерігати за вечірнім небом, тому образ зорі є найулюбленішим образом поета.

“Зоре моя вечірння…” - це уривок твору “Княжна”, написаного поетом в Орській фортеці, куди він був засланий царем. Тому Тарас Шевченко звертається до зорі, немов до людини, аби поговорити тихесенько з нею та обмінятися спостереженнями щодо природного таїнства. Поет закликає любити та цінувати кожну хвилину свого життя, та знаходити красу в простих речах: як за горою Сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає...

Текст пісні “Зоре моя вечірняя” онлайн повністю:

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.

Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;

Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.

Автор слів пісні: Тарас Шевченко
Композитор: Гордій Гладкий

Запитання за змістом пісні “Зоре моя вечірняя” Тараса Шевченка:

— До кого звертається поет?
— Що він просить у зорі?
— Яку річку згадує поет у вірші?
— За чим журиться поет?
— Як ви розумієте вислів “у Дніпра веселочка воду позичає”?

Біографічні відомості автора слів пісні “Зоре моя вечірняя”:

Тарас Григорович з'явився на світ в березні 1814 року в невеликому селищі Моринці, що розташовувалося в Черкаській області. Батько письменника був простим кріпаком. Всього в родині було семеро дітей, серед яких чотири доньки та троє синів.
Все дитинство Шевченко проводить у своєму селищі, а також в селі, яке входило у володіння генерал-лейтенанта Енгельгардта. З самого дитинства майбутній Кобзар виявляв інтерес до творчості. Коли Тарасу виповнилося вісім – він пішов служити до місцевого священника, де таємно навчався грамоті.
Трохи пізніше Тараса забирають прислугою свого поміщика. Спочатку Тарас ніс службу кухарем, а далі козаком. Поміщик відразу взяв до уваги пристрасть і талант юного Шевченка до живопису, і бажаючи мати художника при своєму дворі, відправив його на навчання. Півтора року юнак навчався у великого художника портретиста Яна Рустема.
У 1831 році разом з поміщиком Тарас переїжджає до Санкт-Петербурга, де продовжує своє навчання у майстра Ширяєва. Саме завдяки Ширяєву Шевченко зміг познайомитися з Ермітажем та Літнім садом, а також з Жуковським і Брюлловим, які пізніше зіграють важливу роль в його звільненні. Варто відзначити, що саме талант від Бога був тому причиною.
У 24 роки Тарас Григорович зміг звільнитись від кріпосного права, завдяки вище згаданим Жуковському та Брюллову, які зібрали на аукціоні дві тисячі п'ятсот рублів, а потім викупили юнака з кріпацтва.
Звільнившись від всіх кріпосних обов'язків Шевченко продовжив навчання в Академії мистецтв, де паралельно з вивченням живопису зацікавився літературою. Уже в той час вийшла перша збірка - «Кобзар». У 1844 році, після закінчення навчання, Тарас повернувся до Києва, і влаштувався в комісію з розгляду старих актів художником.
У 1846 році Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства, де пише свій революційний збірник «3 роки», за який в 1847 році Тараса Григоровича заарештували. Його відправили в Орську Фортецю солдатом, якому Микола I заборонив писати й малювати. Не зважаючи на заборону, Кобзар тишком продовжив малювати та писати.
Уже в 1848 році Тараса включили в експедицію по дослідженню Аральського моря художником, де Кобзар писав портрети й пейзажі. В експедиції на гори Каратау Шевченко продовжив писати картини й повісті.
У 1857 році Шевченко повернувся в Україну, завдяки графу Толстому та його дружині. Постійне перебування в Україні Кобзарю було заборонено, і через деякий час, під наглядом поліції, Шевченко вирішив повернутися до Санкт-Петербурга. Здоров'я поета після заслання значно ослабло, і свій сорок сьомий день народження він зустрічає тяжкохворим.

На наступний день після дня народження у 1861 році Тарас Григорович Шевченко помирає. Смерть прийшла до Кобзаря далеко від Батьківщини — в Санкт-Петербурзі, де він був похований на Смоленському кладовищі. На прохання в заповіті прах Шевченка було перевезено в Україну, на Тарасову гору.
За своє коротке життя Тарас Шевченко зробив неоціненний внесок у розвиток української культури, залишивши спадщину в літературі й художньому світі. Творчість Шевченка – це тисячі картин та творів, які знайдуть відклик в кожному серці. Творчість великого Кобзаря переведено на сто мов всього світу, включаючи японську, арабську та корейську. Нині Тарас Григорович Шевченко — одне з найголовніших надбань українського народу.

Біографічні відомості композитора пісні ”Зоре моя вечірняя”:

Скромний полтавський учитель музики Гордій Павлович Гладкий народився близько 1849 року на невеличкому хуторі нинішнього Карлівського району на Полтавщині, походив з незаможної родини, бо вже в юнацькі роки він був змушений сам заробляти собі на шматок хліба. У 60-х роках він працював продавцем у чайній крамниці, що належала московським купцям братам Поповим і знаходилась на Петровській вулиці в Полтаві.
Музикальні здібності у Г.Гладкого виявилися досить рано, оскільки вже під час роботи прикажчиком, він мав гарний голос. Особливо захоплювався юнак українськими народними піснями, яких знав безліч. Шевченка шанував понад усе.
Не маючи більш солідного інструменту, він усі свої пісні програвав на гітарі, проспівував їх з приятелями, які були завжди бажаними гостями у його убогій хатині.
Кожної суботи в кімнаті у Г.Гладкого на першому поверсі великого триповерхового будинку збиралась молодь. Це були переважно місцеві семінаристи, котрі, як правило, володіли гарними голосами й тому кожного разу експромтом утворювався першорядний чоловічий хор. Цілком природно, що цим хором завжди керував сам Г.Гладкий, який вже тоді виявляв свої неабиякі диригентські здібності. Саме цей хор став першим виконавцем його творів. Серед них було чимало хорових обробок українських народних пісень, а також власні твори на слова Т.Г.Шевченка, а також його славнозвісний "Заповіт".
Гордію Павловичу Гладкому пощастило створити хорову мелодію з величезною переконливою силою. В ній напрочуд поєднуються народний гнів до гнобителів і глибока любов до рідної України, заклик до боротьби за волю, за народне щастя та елементи ніжної лірики, яка характеризує українську природу. В музиці Г.Гладкого вдало відтворено узагальнений образ українського народу.