За сонцем хмаронька пливе - Тарас Шевченко

“За сонцем хмаронька пливе” - пейзажне зображення поетом завершення цього дня й очікування нового. Тарас Шевченко зображує Сонце - як джерело світла та добра, яке йде спати за море, а вкривають його хмароньки, мов мати дитину. Але опісля приходить туман сивий - як джерело темряви та небезпеки, неначе ворог, і тьмою німою оповиє все навколо. Але рано чи пізно все погане колись кінчається, як от кожного ранку сходить сонечко та проганяє тьму геть. На жаль, на життєвому шляху Шевченка було десятирічне заслання, тож автор змальовував рідні пейзажі, як тугу за рідною Батьківщиною.

Читати вірш “За сонцем хмаронька пливе” повністю онлайн українською:

За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З богом заговорить…
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись,
І ждеш ного, того світу,
Мов матері діти.
[Перша половина 1849, Кос-арал]

Біографічні відомості автора вірша”За сонцем хмаронька пливе”:

Тарас Григорович з'явився на світ в березні 1814 року в невеликому селищі Моринці, що розташовувалося в Черкаській області. Батько письменника був простим кріпаком. Всього в родині було семеро дітей, серед яких чотири доньки та троє синів.

Все дитинство Шевченко проводить у своєму селищі, а також в селі, яке входило у володіння генерал-лейтенанта Енгельгардта. З самого дитинства майбутній Кобзар виявляв інтерес до творчості. Коли Тарасу виповнилося вісім – він пішов служити до місцевого священника, де таємно навчався грамоті.

Трохи пізніше Тараса забирають прислугою свого поміщика. Спочатку Тарас ніс службу кухарем, а далі козаком. Поміщик відразу взяв до уваги пристрасть і талант юного Шевченка до живопису, і бажаючи мати художника при своєму дворі, відправив його на навчання. Півтора року юнак навчався у великого художника портретиста Яна Рустема.

У 1831 році разом з поміщиком Тарас переїжджає до Санкт-Петербурга, де продовжує своє навчання у майстра Ширяєва. Саме завдяки Ширяєву Шевченко зміг познайомитися з Ермітажем та Літнім садом, а також з Жуковським і Брюлловим, які пізніше зіграють важливу роль в його звільненні. Варто відзначити, що саме талант від Бога був тому причиною.

У 24 роки Тарас Григорович зміг звільнитись від кріпосного права, завдяки вище згаданим Жуковському та Брюллову, які зібрали на аукціоні дві тисячі п'ятсот рублів, а потім викупили юнака з кріпацтва.

Звільнившись від всіх кріпосних обов'язків Шевченко продовжив навчання в Академії мистецтв, де паралельно з вивченням живопису зацікавився літературою. Уже в той час вийшла перша збірка - «Кобзар». У 1844 році, після закінчення навчання, Тарас повернувся до Києва, і влаштувався в комісію з розгляду старих актів художником. 

У 1846 році Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства, де пише свій революційний збірник «3 роки», за який в 1847 році Тараса Григоровича заарештували. Його відправили в Орську Фортецю солдатом, якому Микола I заборонив писати і малювати. Не зважаючи на заборону, Кобзар тишком продовжив малювати та писати.

Уже в 1848 році Тараса включили в експедицію по дослідженню Аральського моря художником, де Кобзар писав портрети й пейзажі. В експедиції на гори Каратау Шевченко продовжив писати картини й повісті.

У 1857 році Шевченко повернувся в Україну, завдяки графу Толстому та його дружині. Постійне перебування в Україні Кобзарю було заборонено, і через деякий час, під наглядом поліції, Шевченко вирішив повернутися до Санкт-Петербурга. Здоров'я поета після заслання значно ослабло, і свій сорок сьомий день народження він зустрічає тяжкохворим.

На наступний день після дня народження у 1861 році Тарас Григорович Шевченко помирає. Смерть прийшла до Кобзаря далеко від Батьківщини — в Санкт-Петербурзі, де він був похований на Смоленському кладовищі. На прохання в заповіті прах Шевченка було перевезено в Україну, на Тарасову гору.

За своє коротке життя Тарас Шевченко зробив неоціненний внесок у розвиток української культури, залишивши спадщину в літературі й художньому світі. Творчість Шевченка – це тисячі картин та творів, які знайдуть відклик в кожному серці. Творчість великого Кобзаря переведено на сто мов всього світу, включаючи японську, арабську та корейську. Нині Тарас Григорович Шевченко — одне з найголовніших надбань українського народу.