Чому в лисиці найкращий хвіст? - Іван Нехода

Віршована гра-казка “Чому в лисиці найкращий хвіст” - цікава та дуже кумедна розповідь, про те як в лісі роздавали звірям хвости. І за яким принципом кожна тваринка отримала той чи інший хвостик.

Охочих було багато, серед яких були: лисиця, Сірко, кінь, корова та свиня. Але не всім пощастило, адже, як відомо, хороше має властивість закінчуватись. Тож казка вчить не зволікати, та брати від життя все найкраще!
Тому й не дивно, що лисиця має такий великий, довгий та пухнастий хвіст, адже мала спритний хист!

Читати казку “Чому в лисиці найкращий хвіст” повністю онлайн:

Давно, ще за старих часів,
У звірів не було хвостів.
А мухи – роєм біля вух…
Чим одбиватися од мух?

От в лісі, на березі прямо,
Шле звірям дятел телеграму:
– Тук-тук… Всім звірам в ліс прийти!
– Тук-тук… даватимуть хвости!

Найперша, звісно, як годиться,
Пронюхала про це лисиця.
Прибігла – спритний мала хист –
І вибрала найкращий хвіст:
Великий, довгий та пухнастий…
Іде, всміхається од щастя,
Хвостом виляє – хить та хить…

Назустріч їй Сірко біжить.
– Гав-гав! далеко ще брести?
Зосталися іще хвости?
– Зостались. Не такі хороші,
Як мій… Але дають. За гроші.
Біжи!

Й Сірко чимдуж подавсь.
Сірку теж гарний хвіст діставсь,
Такий – хоч буликом підкинь…
Біжить Сірко, назустріч – кінь.
– І-гі-гі-го! Здоров рости!
Іще зосталися хвости?
– Зостались. Гірші вже, ніж мій,
Але ще є. Біжи мерщій!

Помчався кінь по шовку трав…
Кінь теж хороший хвіст дістав.
Біжить додому. Аж йому
Стрічається корова:
– Му!
Чи мені йти, а чи ревти?
Чи ще зосталися хвости?
Зостались! – кинув на скаку
Корові кінь. – На осоку
Похожі, – шерсті зовсім мало…
Хвости пухнасті – розібрали!
Взяла корова хвіст негожий –
На осоку-траву похожий.

Останньою, в кінці вже дня,
Прителіпалася свиня.
– Хрю-хрю, зостався хвіст мені?
– Нема! – гукнули всі свині. –
Ти де ж була? Спізнилась ти!
Забрали вже усі хвости!
Зоставсь маленький он на пні…
І – віддали його свині…

Так кожен звір –
Вір чи не вір –
Й живе з своїм хвостом
З тих пір.
Лисиця – спритний мала хист,
Тому й найкращий в неї хвіст.

Стислий переказ казки про те, як з'явилися у звірів хвости:

Раніше у домашніх тварин і у звірів не було хвостів.

Почула якось лисиця, що хвости продають, прибігла перша і вибрала найкращий хвіст. Йде лисиця назад, поважно так ступає, хвостом помахує.От на назустріч їй собака біжить та й питає у неї: «Залишилися ще хвости?» - «Залишилися, та тільки не такі хороші, як у мене», - відповідає лисиця.

Але і собаці дістався хороший хвіст. Біжить собака додому, а назустріч їй кінь скаче: «Чи залишилися ще хвости?» - «Залишилися, та тільки гірше, ніж у мене», - відповідає собака.

Отримала і кінь непоганий хвіст. Скаче додому, а назустріч їй корова йде. «Чи залишилися ще хвости!» - «Залишилися, тільки схожі вони на траву осоку, пухнасті все розібрали».

Отримала корова хвіст, схожий на траву осоку.

Самою останньою бреде свиня. Дістався їй самий маленький хвостик.

З того часу кожен живе з своїм хвостом. І найкращий і пухнастий у пронирливої лисички.

Запитання до дітей за змістом казки ”Чому в лисиці найкращий хвіст?”:

— Для чого звірям були потрібні хвости?
— Хто приніс новину про роздачу хвостів?
— Де відбувалось дійство?
— Хто прибіг найперший?
— Хто прибіг останній?
— Чи справді звірі мають такі хвости які вони отримали в лісі?
— Хто з героїв вам запам’ятався найкраще?

Біографічні відомості автора казки “Чому в лисиці найкращий хвіст?”

Іван Іванович Нехода (24 травня 1910 — 17 жовтня 1963) — український поет і письменник, журналіст.

Народився в селі Олексіївка Харківської губернії, у бідній селянській наймитській родині. Батько помер молодим, мати-вдова самотужки виховувала чотирьох дітей. У 1924 році Іван перебрався до Харкова, тодішньої столиці Радянської України, де влаштувався ліфтером в «Українбанку». Почав відвідувати в вечірню школу.

З 1925 року працює кореспондентом в Харківській піонерській газеті «На зміну». Наприкінці 20-х років вірші Івана Неходи вже друкують молодіжні газети, а пізніше — і літературні журнали для дорослих. У 1931 році виходить перша збірка поета — «Червона армія». У 1932 — «Перша допомога». «Пісня радості» — збірка поезій для дітей, що вийшла друком у 1935 році, була першою справді поетичною книгою, від якої і сам поет вів своє літературне літочислення.

З 1929 по 1932 рік Іван навчався на факультеті мови та літератури Харківського інституту народної освіти. Вчителював, працював в редакціях різних газет і журналів, здебільшого дитячих. У 1939 Іван Нехода закінчив сценарний факультет Всесоюзного інституту кінематографії (ВДІК) у Москві.

У червні 1941 Іван Нехода пішов на фронт, але не покинув літературну справу – пише вірші, які присвячує своїй дружині та доньці.

Після війни поет оселяється в Києві, де працює головним редактором видавництва «Молодь», пізніше — редактором журналу «Піонерія», а згодом переїздить в Крим і працює головою Кримської філії Спілки письменників України. В 50-х роках у Криму за підтримки держави активно почало відроджуватись українство: кілька років поспіль тиражем у 50 тисяч примірників виходила українська газета «Радянський Крим», у місцевому видавництві «Крим видав» почали з'являтися книги українських авторів, в тому числі за сприяння вже відомого поета Івана Неходи. Довкола нього згуртувалися перспективні кримські автори початківці — Степан Литвин, Дмитро Черевичний, Лідія Кульбак, Микола Артеменко. При Спілці письменників почало працювати літературне об'єднання.

Останні роки поет багато подорожував по Україні, відвідав Чехословаччину, Францію, Англію, Західну Німеччину, Італію. Враження від поїздки до Франції навіть вилилися в окрему книгу — «Пам'ять про французьку землю».

Чимало часу віддав дитячій літературі. Майже половина збірок Неходи — для дітей. Саме він — автор знаменитого вірша-пісеньки «У лісі-лісі темному». По приїзді до Києва у 1952 році поет починає серію казок для дітей, продовжує писати лірику та публіцистику, готується до роботи над великим віршованим романом про долю молодого покоління в роки війни — «Хто сіє вітер», який закінчить лише у 1959 році, за 4 роки до смерті.

Писав поет і пісні. Працював разом з композитором Андрієм Токаренком, Аркадієм Філіпенком, Таїсією Шутенко та іншими. Його безпосередніми вчителями були українські поети — Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, з якими Нехода спілкувався й особисто.

Помер Іван Нехода раптово, 17 жовтня в 1963 році, у 53-річному віці. На Хрещатику, на боковій стіні будинку № 15 (Пасаж), де поет прожив останні 11 років свого життя, у 1972 році встановлено меморіальну дошку. В 1965 році у Києві на честь Івана Неходи названо вулицю. Його ім'я носить і вулиця у Харкові.