Засвіт встали козаченьки

Українська народна пісня “Засвіт встали козаченьки” возвеличує мужність та патріотичність славетних козаків, які попри своє сімейне життя, вирушають в похід з полуночі, через свій обов’язок перед Батьківщиною.

Козак прощається зі своєю коханою Марусею, благаючи її не плакати та не журитися, а краще помолитися за нього. Рідна ненька проводжаючи сина в доріженьку, наказує за чотири неділеньки повертатись. Але козак не впевнений чи так швидко вернеться, адже кінь його вороненький у воротях спіткнувся. Тож просить свою матір прийняти Марусю як рідну дитину, бо тільки Бог знає, чи живим він вернеться чи ляже у полі. Тяжкая ж то година настала, щоб чужая дитоночка за рідную стала.

Авторство пісні “Засвіт встали козаченьки” приписують напівлегендарній українській народній співачці та поетесі часів Хмельниччини - Марусі Чурай.

Текст української народної пісні “Засвіт встали козаченьки” повністю онлайн:

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.

Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає.

— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!

— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.

Прийми ж її, матусеньку,
Бо все в божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі!

— Яка ж бо то, мій синочку,
Година настала,
Щоб чужая дитиночка
За рідную стала?

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…

Біографічні відомості можливої авторки пісні “Засвіт встали козаченьки”:

За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія.

Після смерті батька вона залишилася жити з матір’ю в Полтаві. В юності у дівчини було багато шанувальників, до яких належав і молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, синові хорунжого Полтавського полку, з яким була таємно заручена. Коли в 1649 році почалася Хмельниччина, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала його 4 роки. Але, повернувшись до Полтави, Гриць уже не звертав уваги на Марусю, бо полюбив іншу – Галю із заможної полтавської родини. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць.

Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).

Пісні Марусі Чурай: «Віють вітри» «Ой не ходи, Грицю» «Грицю, Грицю, до роботи» «Сидить голуб на березі» «Засвіт встали козаченьки» «Котилися вози з гори» «Ішов Милий Горонькою», «Як з тобою ми спознавалісь».