Ведмежий суд - Євген Гребінка

У байці “Ведмежий суд” Євген Гребінка зображує ведмежий суд. Бідного Вола звинувачують у тому, що він їв сіно, і овес, і сіль, замість м’яса, яке їдять всі ті, хто зібрався його судить.

Автор зображує всі ті риси поведінки людини, які, на жаль, є нині у світі. Попеластий Віл - це зображення беззахисності та простоти. Лисиця, яка донесла у суд "бумагу" на вола - уособлює підлабузництво, хитрість, корисливість та ябедництво. Суддя Ведмідь й Вовки підсудки - уособлюють всесильність, несправедливість та підлість. Вони використовують найменшу безглузду можливість для власної користі та наживи.

Мораль байки полягає в тому, що у світі завжди пануватимуть такі риси поведінки людей, які існують в головних героях ведмежого суду. Тож потрібно вміти відстоювати свою честь та правду, адже це може обернутися для вас сумним фіналом, як сталося у випадку з Волом.

Читати байку “Ведмежий суд” повністю онлайн весь текст:

Лисичка подала у суд таку бумагу:
Що бачила вона, як попеластий Віл
На панській винниці пив, як мошенник, брагу,
Їв сіно, і овес, і сіль.
Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.
Давай вони його по-своєму судить
Трохи не цілі сутки.
"Як можна гріх такий зробить!
Воно було б зовсім не диво,
Коли б він їв собі м'ясиво",-
Ведмідь сердито став ревіть.
"А то він сіно їв!" — Вовки завили.
Віл щось почав був говорить,
Да судді річ його спочинку перебили,
Бо він ситенький був. І так опреділили
І приказали записать:
"Понеже Віл признався попеластий,
Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,
Так за такі гріхи його четвертувать
І м'ясо розідрать суддям на рівні часті,
Лисичці ж ратиці оддать".

Біографічні відомості автора байки”Ведмежий суд”:

Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині в сім’ї відставного штаб-ротмістра. Початкову освіту здобув вдома. У 1825–1831 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, під час навчання почав писати вірші. 1827 року написав драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись». 1829 року почав працювати над перекладом на українську мову поеми Пушкіна «Полтава». Брав участь у виданні рукописних журналів, складених із учнівських творів М.Гоголя, Н.Кукольника, М.Прокоповича, Г.Гребінки.

1831 року закінчив гімназію, пізніше на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові під псевдонімом Е. Гребенкин побачив світ його перший вірш рос. «Рогдаев пир» («Рогдай сидел между друзей…»). У 1831-1833 роках служив у 8-му Малоросійському козачому полку. З 1834 року жив у Санкт-Петербурзі, де восени вийшла його збірка байок «Малороссийские приказки». Служив у Комісії духовних училищ при Синоді. З 1838 року до смерті викладав словесність, часом також і природознавство, в Дворянському полку, 2-му кадетському корпусі і в інших військово-навчальних закладах.

1840 року Гребінка допоміг Шевченкові у виданні «Кобзаря». Того ж року в журналі «Отечественные записки» вийшла Гребінчина повість «Записки студента», а в «Утренней заре» — повість «Кулик». 1842 року пише повість «Сеня». У 1843 році Гребінка відвідав Україну, був у Харкові, було надруковано роман «Чайковський». 1844 року Гребінка одружився з Марією Василівною Ростенберг. Того ж року вийшов його роман «Доктор». 1845 року познайомився з П.Кулішем, написав нарис «Петербургская сторона». У 1847 році відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. Того ж року вийшли повість «Заборов» та «Приключения синей ассигнации». З 1846 року Гребінка почав видавати зібрання своїх прозових творів. До кінця 1848 року він видав вісім томів.

Помер Гребінка 3 грудня 1848 року від туберкульозу в Петербурзі. Тіло його перевезли в Убіжище, де й поховали.