Ластівки - Наталя Забіла

Вірш “Ластівки” Наталі Забілої розповідає про маленьких, й дуже гарних птахів - ластівок. Ці дивовижні птахи прилітають до нас навесні. Зазвичай вони облаштовують свої гнізда на стінах людських помешкань. Вони наносять м’якої глини у дзьобиках, де потім з’являються пташенята.

Ластівки турботливі птахи. Маючи ластів’ят з великим апетитом, вони протягом дня наносять їм комах, яких ловлять на льоту. Потім мама навчить їх літати, щоб надалі зиму перезимувати.

Ластівки перелітні птахи. На холодну пору разом з качками, журавлями та лелеками, відлітають у теплий край і ластівки. Але з приходом тепла, вони повертаються до своїх домівок.

Читати вірш “Ластівки” повністю онлайн весь текст:

Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки.
Метушаться за віконцем клопітливі ластівки.

Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!..
Яся встане вранці-рано та відразу — до вікна:

— Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить?
Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть?

Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять!
Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!

Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!
— Це вони будують вміло для своїх маляток дім.

Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час.
Грудочки м’якої глини в дзьобах носять раз у раз.

Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі.
В нім лежатимуть яєчка у м’якесенькім кублі.

Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх!
Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.

Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать,
— так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.

А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш.
Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш…

— Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді!
Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?

— В теплий край тоді, далеко полетять усі пташки:
журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.

А як буде знов надворі тепло, весело, весна —
прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!

Цікаві факти про ластівок:

– Ластівка буває сільська та земельна. Сільська зветься косатка, а земельна – стриж.
– Ластівки, шпаки, жайворонки, дрозди, солов’ї, лелеки з нашої країни відлітають зимувати в Африку.
– Ластівки і соколи найшвидше літають. Їх швидкість – більше 100 км/год.
– Ластівки першими відлітають у теплі краї і повертаються останніми.
– Ластівка за літо з’їдає приблизно 1 мільйона комах.
– Ці птахів пам'ятають не тільки свої тогорічні гнізда. Вони запам'ятовують місце свого народження і насамперед прилітають туди.
– Гніздо ластівки служить будинком не тільки для неї самої. У них можуть поселятися горобці або трясогузки. В такому випадку господарям доводиться шукати собі нове житло.
– Всупереч розхожій думці вони не пророкують дощ. Висота їх польоту залежить тільки від кількості комах.
– Ці пташки дуже ретельно підбирають будматеріали для гнізда. Буває, що між пташками починаються бійки за відповідні матеріали.
– Маленькі лапки цього птаха не пристосовані для ходіння по землі. Вони можуть опускатися на землю, але роблять це вкрай рідко.
– Не тільки зозулі навчилися підкидати яйця в гнізда інших птахів. Деякі види ластівок мають таку ж особливістю.
– Пташенята у цих птахів дуже слабкі, вони навіть не можуть самі вилупитися. Тому батьки розбивають яйця, коли відчувають, що пташеня готовий до вилуплення.
– В Естонії цих пернатих вважають національним символом. У 2008 році на честь цього навіть випустили серію монет.

Біографічні відомості автора вірша “Ластівки”:

Народилася Наталя Забіла 20 лютого (5 березня) 1903 року в Петербурзі у дворянській родині, яка мала давні культурні традиції. Після Жовтневої революції 1917 року сім’я переїхала в Україну й оселилася в Люботині, неподалік від Харкова. У 1925 році Наталя Забіла закінчила історичний відділ Харківського інституту народної освіти. Після закінчення інституту працювала співробітником редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті.

Перші публікації Забіли з’являються 1924 року (вірш «Війна війні»). Незабаром молода поетеса увійшла в союз селянських письменників «Плуг». Виходить перший збірник лірики – «ДАЛЕКИЙ КРАЙ» (1926), а згодом і оповідання «За волю» і «Повість про Червоного звіра». У 1928 році виходить віршована розповідь для малюків «Про маленьку мавпу», після чого Наталя Забіла починає писати для дітей. Особливу популярність здобула «ЯСОЧЧИНА КНИЖКА» (1934), яка потім неодноразово перевидавалася.

У роки Великої Вітчизняної війни Наталя Забіла жила і працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок». За драматичну поему «ТРОЯНОВІ ДІТИ» (1971) та фантастичну п’єсу «ПЕРШИЙ КРОК» (1968) в 1972 році Наталя Забіла першою в Україні була ушанована премією ім. Лесі Українки. Наталя Забіла була упорядником «ЧИТАНОК» для другого (1933) і першого (1939) класів, які згодом неодноразово перевидавалися. Як громадський діяч, Наталя Забіла протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради «ДЕТИЗДАТА», виступала на письменницьких з’їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року в Києві. Близько двісті книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).