Як дитиною бувало - Леся Українка

Леся Українка - не тільки український скарб нашої Батьківщини, але й жінка-борець, з якою доль зіграла злий жарт. Маючи важку хворобу, вона була оптимістично налаштовна, й продовжувала писати свої геніальні вірші та казки. У її віршах тісно переплітається мужність, незламність, войовничість, що характерно для людини сильної духом.

З раннього дитинства, маючи хворобу, ця дівчинка була гордою, й не дивлячись нінащо вона сміялась, щоб ніхто не здогадався, як їй було важко. Маючи ускладнення зі здоров'ям, вона постійно була в роз'їздах з приводу реабілітації, маючи той незгасний вогник надії, що і їй посміхнеться вдача.

Українка не тільки боролася з хворобою, але й завжди була патріоткою нашої нації, мріючи про щасливе майбутнє нашої України.

Вірш "Як дитиною бувало" про сильну та незламним духом людину, яка здатна долати всі труднощі та перепони, що їй підкидає життя.

Читати вірш "Як дитиною бувало" повністю онлайн весь текст:

Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.

"Що, болить?" – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.

Біографічні відомості автора вірша "Як дитиною бувало":

Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. (Мати – Олена Пчілка, Батько — високоосвічений поміщик, дядько – Михайло Драгоманов). У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники й музиканти, влаштовувалися вечори й домашні концерти Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати.

1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів творів Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).

Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.). Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України (І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською). 1894 рік — навчання в художній школі М. І. Мурашка в Києві. У травні поетеса вирушає за кордон до дядька М. Драгоманова.

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. 1902 рік поетеса провела на лікуванні в Сан-Ремо (Італія), живе в Одесі, Києві. У Чернівцях вийшла її збірка поезій «Відгуки». 1903 драматична поема «Вавілонський полон», вірш «Дим». 1904-1905 рр. — поезії «Дочка Ієфая», «Напис в руїні» та ін. Друге видання збірки «На крилах пісень». «Осіння казка», «Пісні з кладовища», «Пісні про волю», вірші «Мріє, не зрадь!», «Упоєні на бенкетах кривавих…», діалог «Три хвилини».

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.

Померла 1 серпня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.