Подоляночка (Гаївка)

Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона сіла,
Тут вона впала,
До землі припала,
Сім літ не вмивалась,
Бо води не мала.

Ой устань, устань, подоляночко,
Ой устань, устань, молодесенька!
Умий своє личко,
Та личко біленьке,
Біжи до Дунаю,
Бери молоденьку,
Бери ту, що скраю!

Українська народна пісня, танок, гра.
Узявшись за руки, діти ходять по колу, всередині якого стоїть Подоляночка і рухами відтворює все, про що співається. У кінці пісні вона обирає когось із кола замість себе, і гра починається спочатку.
Більш детально:

А тепер давайте в подоляночки пограємось. Одна дівчинка буде за „подоляночку” — вона йде в коло. Всі ж інші стають у коло, беруться за руки і водять танок, співаючи:

Десь тут була Подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона впала,
До землі припала.
Личко не вмивала,
Бо води не мала.

Під цю пісню „подоляночка” спершу ходить у колі, а потім присідає до землі, схиляє голову на руки і сидить так, зажурившись, аж усім шкода її стає, і вони співають:

Устань, устань,
Подоляночко.

Тут „подоляночка” підхоплюється, а коло співає далі:

Умий личко,
Як ту скляночку.

На ці слова „подоляночка” показує в рухах, як вона старанно вмивається. І побачивши, що вона така чепурна, всі здогадуються, що вона, певно, й танцювати вміє, і радіють, радять їй у своїй пісеньці:

Візьмися у боки,
Покажи нам скоки.
Та біжи до гаю,
Бери дівча з краю!

Подоляночка тішиться і пританцьовує під цю пісеньку, а далі біжить до кола, бере за руку якусь дівчинку і веде всередину на своє місце, а сама стає в коло разом з усіма. Гра починається спочатку.