Колискова - Яків Степовий

Найперші роки кожної дитини супроводжувалися маминою піснею - колисковою. У них матері виспівували всю свою любов та ласку до маляти. Бажаючи їм щастя, здоров'я та достатку. Лагідний, ніжний голос неньки, слугував й слугує донині - оберегом. Завдяки якому, малюк відчуває себе захищеним. Тож не дивно, що з поміж усіх українських народних пісень, виділяють саме колискову, бо вона є найпершою піснею кожної людини.

Колискова - це той міцний зв'язок, між матір'ю та дитиною, де мама виконавець, а дитина слухач.

Мама - це єдина людина, яка любить тебе по-справжньому. Просто за те, що ти є.

Текст пісні "Колискова" повністю онлайн:

Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час.

Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!
Гірка хвилинонько!
Лихо не спить…
Леле, дитинонько!
Жить — сльози лить.

Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися, —
Сон пропаде…

Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час!

Композитор: Яків Степовий
Автор слів: Леся Українка

Біографічні відомості автора слів пісні "Колискова":

Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. (Мати – Олена Пчілка, Батько — високоосвічений поміщик, дядько – Михайло Драгоманов). У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники й музиканти, влаштовувалися вечори й домашні концерти Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати.

1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів творів Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).

Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.). Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України (І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською). 1894 рік — навчання в художній школі М. І. Мурашка в Києві. У травні поетеса вирушає за кордон до дядька М. Драгоманова.

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. 1902 рік поетеса провела на лікуванні в Сан-Ремо (Італія), живе в Одесі, Києві. У Чернівцях вийшла її збірка поезій «Відгуки». 1903 драматична поема «Вавілонський полон», вірш «Дим». 1904-1905 рр. — поезії «Дочка Ієфая», «Напис в руїні» та ін. Друге видання збірки «На крилах пісень». «Осіння казка», «Пісні з кладовища», «Пісні про волю», вірші «Мріє, не зрадь!», «Упоєні на бенкетах кривавих…», діалог «Три хвилини».

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.

Померла 1 серпня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

Біографічні відомості композитора пісні "Колискова":

Степовий Яків Степанович (справжнє прізвище — Якименко, а в рос. транскрипції — Акименко; 08.10.1883—04.11.1921) — композитор, педагог, муз. критик і діяч. Брат композитора, піаніста та диригента Ф.Акименка (Якименка). Н. в м. Харків у селі. родині. Муз. освіту здобув, навчаючись співу в Петербурзі придворній капелі (1895—1902) та в Петербурзькій консерваторії (1902—14), де його вчителями були М.Римський-Корсаков, А.Лядов. З 1906 С. — постійний учасник Шевченківських літературно-музичних вечорів. Підтримував дружні стосунки з Оленою Пчілкою, К. Стеценком.

З початком Першої світової війни призваний до армії (1914—16). 1917 запрошений на викладацьку роботу до Києва. консерваторії. За дорученням укр. влади разом з М.Леонтовичем, К.Стеценком, О.Кошицем організував муз. відділ при мін-ві освіти. Незабаром став завідувачем муз. секції Всеукраїнська музика відділу мистецтв при Наркомосі УСРР. Під муз. керівництвом С. діяли Державний вокальний ансамбль та театр "Музична драма", де режисером був Лесь Курбас. За участю С. створено симфонічний оркестр ім. М.Лисенка, Державний струнний квартет та нар. консерваторію. Написав працю "Популярний курс елементарної теорії музики" та короткі статті-рецензії до ж. "Музика" (1912—14). Значною є муз. спадщина С., яка складається з інструментальних та вокальних праць. Найпомітніше місце в доробкові митця займають вокальні цикли: "Барвінок" (1904—05, під псевдонімом Степовий) на слова Лесі Українки, І.Франка, М.Чернявського, ін. українських поетів; "Пісні настрою" на слова О.Олеся (1907—09); "Три вірші" М.Рильського (1911); "Арфами" на слова П.Тичини, вокальні композиції на слова І.Франка ("Каменярі", "У долині село лежить", "Коваль"). С. написав низку інструментальних п’єс: для віолончелі — "Cantabile", для скрипки — "Романс", "Мелодія", для фортепіано — рондо, сонату, фантазію, прелюдію, присвячену пам’яті Т.Шевченка (1912), дві симфонічні сюїти на укр. теми та ін. Займався обробкою нар. пісень.

Уклав і гармонізував першу в Україні збірку революційних пісень ("Інтернаціонал", "Варшав’янка" та ін.). Розпочав роботу над оперою "Невольник" за Т.Шевченком (рукопис не зберігся). Здійснив видання збірок пісень для дітей ("Малим дітям", "Проліски" — 3 випуски; "П’ять шкільних хорів", "Кобзар" — збірник на 20 віршів Т.Шевченка).