Мудра дівчина

Казка "Мудра дівчина" - розповідає про бідного та багатого брата, які хотіли, щоб пан їх розсудив, в кого ж все-таки залишиться корова. Головна героїня Маруся - розумна, кмітлива та вихована донька, яка завдяки своєму розуму допомогла рідному батьку виграти суперечку.

Казка спонукає всіх читачів та слухачів вчитися протягом всього життя, адже завдяки набутим знанням дівчини, вона змогла перехитрити пана. В казці засуджуються людські риси які притаманні пану та багатому брату, а Маруся та її батько заслуговують на повагу.

Українська народна казка "Мудра дівчина" навчає дівчат та хлопчиків тому, що розум - найбільше багатство, яке допоможе у будь-яких життєвих труднощах. А добро завжди перемагає зло.

Читати українську народну казку "Мудра дівчина" повністю онлайн:

Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись зласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже:

— Потроху відробиш мені за неї.

Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:

— Віддай мені корову назад!

Той каже:

— Брате! Я ж тобі за неї відробив!

— Що ти там відробив, — як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!

Бідному стало жалко своєї праці, не схотів віддати. Пішли вони позиватися до пана.

Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздуматися, хто з них правий, а хто — ні, то він і каже їм:

— Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.

— Кажіть, пане!

— Слухайте: що у світі є ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете, скажете.

Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі:

— От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш над панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші! Ге, моя корова буде!

Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:

— Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?

— Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно і є.

— А яка ж загадка, тату? — Маруся питає.

— Та така: що є у світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?

— Е, тату, — ситніш над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.

Чи ба, — каже батько, — адже й справді так! Так же я й панові казатиму.

Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:

— Ану, відгадали?

— Відгадали, пане, — кажуть обидва. От багатий зараз виступає, щоб собі попереду поспішитись, та й каже:

— Ситніш, пане, над усе — ваші кабани, а прудкіш над усе — ваші хорти, а миліш над усе — гроші!

— Е, брешеш, брешеш! — каже пан. Тоді до вбогого: — Ану, ти!

— Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.

— Правда, правда! — каже пан.— Ну, а прудкіш що?

— Прудкіш, пане, над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.

— Так! Ну, а миліш? — питає він.

— А миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.

— Так усе! — говорить пан.— Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі хто сказав?

— Та що ж, пане, — каже вбогий, — є в мене дочка Маруся, — так це вона мене так навчила.

Пан аж розсердився:

— Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, і щоб твоя дочка зарізала трьох, спекла на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо.

Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його:

— Чого ви, тату, плачете?

— Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчата, а ти, щоб спекла їх йому на снідання.

Дочка взяла горщечок каші та й каже:

— Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому, — нехай він виоре, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що їм треба вилупитись з цих яєць. Приносить чоловік до пана цю кашу, віддає та й каже:

— Так і так дочка казала.

Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й каже:

— Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб'є, попряде й витче сто локіт полотна. А не зробить, то буде лихо.

Іде додому той чоловік і знов плаче. Зустрічає його дочка та й каже:

— Чого ви, тату, плачете?

— Та бач же, чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом'яла, спряла і виткала сто локіт полотна.

Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:

— Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.

Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: "Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити..." Потім думав, думав та й каже:

— Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо.

Іде знов батько плачучи додому. Прийшов та й каже дочці:

— Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так. І розказав їй усе. Маруся каже:

— Не журіться, тату, — все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.

Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла гринджоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає — одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана у двір, а пан, як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам: "Прицькуйте її собаками!"

Ті як прицькували її собаками, а вона й випустила їм зайця. Собаки погнались за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана у світлицю, поздоровкалась та й каже:

— Ось вам, пане, гостинець.— Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він — пурх та й вилетів у відчинене вікно! А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук і та й питає: "Чого вам, люди добрі?"

Один каже:

— Та ось чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша.

А другий чоловік каже:

— Ні, брехня, — моя! Розсудіть нас, пане!

От пан думав, думав та й каже:

— Приведіть сюди лоша й коней: до якої лоша побіжить — та й привела.

От привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому й бігти — взяло та й побігло геть. А Маруся каже:

— Ви лоша прив'яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть — котра побіжить до лошати, то та й привела.

Зараз так і зробили. Пустили їх — так одна й побігла до лошати, а друга стоїть. Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробиш, і відпустив її.

Читати українську народну казку "Мудра дівчина" скорочено онлайн:

Жили собі два брати — бідний і багатий. Якось багатий вирішив зробити ласку братові й дав йому дійну корову, щоб було молоко для дітей. Але віддав її з умовою, щоб той одробив потроху. Бідний брат одробив, а багатому стало шкода корови, зажадав він її назад. А вбогому теж шкода своєї праці — не хоче віддавати.

Пішли вони судитися до пана. А панові не хотілося роздумувати, тому загадав він загадку братам і сказав, що корова належатиме тому, хто цю загадку відгадає: що є у світі ситніше, прудкіше, миліше над усе?

Багач вирішив, що це панські кабани, хорти та гроші, а бідний, не знайшовши відгадки та й зажурився. Допомогла йому дочка Маруся. Вона сказала, що це земля-мати, думка та сон.

Так брати наступного дня й сказали панові. А той як дізнався, що проста дівчина допомогла батькові відгадати його загадку, дуже розсердився й вигадав нове завдання. Дав десяток варених яєць і наказав, щоб дочка бідняка посадила на них квочку і та б квочка за ніч вивела курчат, а дівчина їх вигодувала, зарізала трьох і спекла йому на сніданок.

Маруся дала батькові горщечок каші й сказала, щоб віддав його панові — хай той посіє цю кашу, виростить просо, скосить та натовче пшона, яким вона вигодує курчат, що виведуться з тих яєць.

Пан ще дужче розсердився, дав батькові стеблину льону й наказав, аби Маруся вимочила, висушила, вибила, попряла цей льон і виткала йому сто ліктів (лікоть — приблизно з пів метра) полотна.

Маруся відправила панові тоненьку гілочку й сказала, щоб той зробив із неї гребінь, гребінку та днище, на яких вона 6 цей льон пряла.

Тоді пан загадав, щоб Маруся прибула до нього в гості — ні пішки, ні верхи, ні боса, ні взута, ні з гостинцем, ні з порожніми руками. А як не зробить, то буде лихо!

Кмітлива дівчина одну ногу взула в драний черевик, а другу залишила босою. Піймала горобця, зайця, запрягла в санчата цапа й вирушила: однією ногою стоїть на санях, а другою по землі ступає...

Пан, побачивши дівчину, звелів нацькувати її собаками. А Маруся випустила зайця — собаки за ним і побігли. Дає панові гостинця — горобця, а пташка — пурх! Та й вилетіла у вікно.

Саме в цей час прийшли до пана судитися двоє — не поділили лоша, яке привела котрась із кобил. Пан порадив прив'язати кобил і пустити лоша: до котрої підбіжить — та й мати. Налякане лоша взяло й побігло геть. А Маруся порадила, щоб навпаки, лоша прив'язали, а матерів повідпускали: котра підбіжить — ота й привела. Так і зробили. Побачив пан, що дівчина в усьому кмітливіша й розумніша за нього, та й відпустив її додому.

Питання до дітей за змістом казки "Мудра дівчина":

— Про яких двох братів розповідається в казці?
— Що з жалості дав один брат іншому?
— До кого пішли позиватися два брати?
— Яке завдання задав пан братам?
— Як звали доньку бідного брата?
— Що є милішим над усе на думку багатого брата?
— Що є прудкішим над усе, на думку мудрої дівчини?
— Що мала спекти на сніданок для пана дівчина?
— Що дала для пана мудра дівчина задля пряжі льону?
— В що запрягла дівчина цапа?
— Який гостинець подарувала панові Маруся?