Казка про веселого метелика - Наталя Забіла

Віршова казка про метелика Наталі Забілої приголомшує своїм цікавим та повчальним сюжетом. Події відбуваються в одну з найдивовижніших пір року - весною, коли все навкруги прокидається після зимової, затяжної сплячки. Весною, як правило, дуже багато роботи. Тож автор недарма привів в приклад на початку віршованої казки: павука, мурах та бджіл, які є символом працьовитості.

Веселий метелик - головний герой казки, який прокинувшись після зимового сну, радів життю та звеселяв всіх довкола своїми танцями. Але павуку це не сподобалося, бо він понад усе на світі не любив нероб. Почувши це, метелик усвідомив, що всі комахи та тваринки активно працюють й тільки він один ледарює. Але порада мудрої бджоли, допомогла знайти його призначення. Тож відтепер, він літає з квітки на квітку, переносячи пилок, де незабаром буде плід. За його працю та наполегливість, всі ще дужче його полюбили, як квіти, так і бджілочки.

Головна ідея віршованої казки про веселого метелика: уславлення працьовитості та засудження ліні й ледарства. Возвеличення праці, яка є сенсом щасливого життя.

Читати казку про веселого метелика повністю онлайн:

1
Була весна. Про сніг колишній
давно забули ліс і сад.
Стояли яблуні та вишні
у квітах з голови до п’ят.
Все оживало, все раділо
в зеленім лісі і в садку.
І кожен сам знаходив діло
собі під силу й до смаку.

Отам, де сосни із-за тину
здаля дивились у квітник,
розкинув довгу павутину
Павук — похмурий працівник.
Він жив у хатці на гілляці,
щоранку вдосвіта вставав,
а вставши, зразу йшов до праці
і плетиво своє снував,
ще й буркотів: — Щоб мух ловити,
міцні тенета я роблю.
Я дуже впертий, працьовитий,
неробства зовсім не терплю!

Поміж дерев, найстарших віком,
у гущині серед трави,
на сто дверей і двісті вікон
стояв будинок мурашви.
Виходили крізь всі ті двері
щоранку тисячі мурах
і метушились до вечері
і по землі й по стовбурах.
Вони тягали суччя, дрюччя,
за себе важче в сто разів,
облазили дерева й кручі
усі — з верхів і до низів.
А ввечері повзли додому
і так, щоб чути скрізь було б,
хвалились: — Всім давно відомо,
що й ми ненавидим нероб!

Неподалік, де тихо дзенькав
серед трави ясний струмок,
бджілок родина чималенька
вселилась в гарний теремок.
Вони збирали мед на квітах
аж до вечірньої зорі.
І клопотушок працьовитих
любили всі, малі й старі,
бо, хоч і мали гострі жала,
вони й самі любили всіх
і тільки тих не поважали,
хто байдикує всім на сміх.

2
Одного разу, вранці-рано,
в садку біля старого пня
з’явився раптом хтось незнаний,
в яскраве вдягнений вбрання.
Літає, пурхає зраділо,
серед квіток веде танець,
і різнобарвні легкі крила
проймає сонця промінець.

Це був Метелик. Він допіру
прокинувся в старому пні
і тісну зимову квартиру
покинув радо навесні.
Почувши вітру теплий подих,
скупався в крапельках роси
і вбрався у святковий одяг
з тканин сліпучої краси.

— Ой, як же гарно! Скільки світла!
Як хороше на світі жить,
коли навколо все розквітло,
все хоче з сонечком дружить!
І вже не треба повертати
у той старий трухлявий пень,
а можна весело літати
і танцювати цілий день!
І став Метелик витворяти
такі балетні номери,
що в лісі збіглися звірята,
придибав навіть кріт з нори,
пташки в садку здійняли галас,
захвилювались квіти всі,
і шепотіли, й дивувались
такій невиданій красі!

3
В цю мить з-за тину, з павутини,
Павук заглянув до садка.
І легковажна ця картина
роздратувала Павука.
І він спустивсь по довгій нитці
до мурашви в мурашнику:
— Ану, сусіди, подивіться,
що зараз робиться в садку!
Якийсь-то виряджений жевжик
розтанцювався серед трав!
Це припинити слід... та де вже!
Він там усіх зачарував!

— Хоч подивитися й цікаво, —
загомоніла мурашня, —
та в нас така важлива справа
і невідкладне завдання:
ми доїм тлю, свою худобу,
і виганяєм на попас.
Провчити б слід цього неробу,
але часу немає в нас!

Тоді Павук з своєї хати
поліз в дупло до Кажана,
збудив його і став прохати
впіймати швидше джигуна.
Але Кажан крізь сон белькоче:
— Та як же я його вловлю?
Він не літає серед ночі,
а я весь день, звичайно, сплю!

— Ну що ж, — Павук промовив грізно, —
якщо не візьметься гультяй
за розум, поки ще не пізно,
я сам провчу його — та й край!

4
Такі погрози й пересуди
підслухав бистрий вітерець
і незабаром скрізь і всюди
їх розплескав з кінця в кінець,
і навіть сповістив нечемно
і танцюриста самого...
Ця поголоска неприємна
аж приголомшила його...
Ні, не злякався він! А тільки
до лісу перестав літать,
хоч фіолетові васильки
там починали розцвітать.
Він полетів на луг до річки,
сховався сумно серед трав
І, позабувши власні звички,
зніяковіло крильця склав.

«За віщо цей Павук жахливий
йому спокою не дає...
Чи, може, для такого гніву
якась причина дійсно є?
Навколо й справді всі працюють,
і це, напевно, так і слід:
пташки веселі не танцюють,
а мостять гнізда серед віт,
мурашки хмиз додому носять,
кору на дубі точить жук,
і в білки теж роботи досить,
і павутину тче павук,
бджола у вулик мед тягає
і ліпить з воску стільники...
Лиш він без діла сновигає
і тільки знай — веде танки!
І ось — ідуть вже пересуди,
недобра слава скрізь біжить...
Ні, ні! Він ледарем не буде!
Так не годиться далі жить!..
Та що ж, як він такої вдачі,
нікчемніший за комара...»

Сидить Метелик, гірко плаче
і слізки лапками втира.

5
Тим часом між квіток веселих
пішли розмови тут і там:
— А де ж отой красунь Метелик?
Без нього дуже сумно нам!

І от одна Вишнева Квітка
зірвалась з гілки — тільки блись! —
і полетіла швидко-швидко
Метелика шукати скрізь.
Вона питала без упину —
чи хто не бачив, де він дівсь?
І ось на луг, під ту билину
потрапила, де він сидів.
— Ой, любчику, — сказала Квітка, —
чому ти плачеш у кутку?
Чому тебе давно не видко
у нашім колі, у садку?

І Квітці про свої печалі
Метелик щиро розповів:
мовляв, не можу вести далі
таке життя, як досі вів...
Мовляв, я зараз тільки й мрію
якусь роботу розпочать,
але ж нічого я не вмію
й не знаю, де такого вчать!..

— Не знаю й я, — сказала Квітка, —
бо в світі мало прожила.
Та в нас тут є одна сусідка —
стара, досвідчена Бджола.
Отож не плач, розпростуй крильця,
ми зараз вдвох полетимо
і тій хорошій мудрій Бджілці
докладно все розповімо.
Вона напевно дасть пораду
і скаже, що тобі робить!

Почувши це, Метелик радо
з свого куточка виліз вмить.
— Летімо! — вигукнув завзято
і слізки хусточкою стер. —
Спасибі, що мене знайшла ти,
бо я з одчаю ледь не вмер!

Вишневу Квітку в білу щічку
Метелик враз поцілував,
і посадив собі на плічко,
і до Бджоли попрямував.

6
Стара Бджола в ту мить вечірню,
за день втомившися як слід,
відпочивала тихо й мирно
на лавочці біля воріт.
Коли це гульк — летить Метелик,
а з ним і Квітонька мала.
— Заходьте, друзі, до оселі! —
привітно мовила Бджола.

Розповіли вони все чисто.
Вона вгостила їх медком.
— Що ж, — каже, — любий танцюристе,
ставай моїм помічником!
— Хіба я зможу мед збирати
і стільники робить, як ти?

— Звичайно, ні! Та можеш, брате,
ти де в чім іншім помогти.
Коли ми навесні та влітку
збираєм мед серед квіток,
то водночас із квітки в квітку
ми переносимо пилок.
І знай — це робиться недаром:
пилок той переносить слід,
щоб кожна квітка незабаром
перетворилася на плід.
Робота ця тобі під силу:
літай собі, як досі звик,
відвідуй кожну квітку милу
і з неї пий солодкий сік,
танцюй, виблискуй, як лелітка,
щоб веселіш усім жилось,
а разом з тим із квітки в квітку
пилок на лапках перенось!
— О, — він зрадів, — на це я здібний?
Я так робив би й дотепер,
якби лиш знав, що це потрібно
для Квітки та її сестер!

7
І от, здивовані без міри,
побачили старі й малі,
як трудиться Метелик щиро,
допомагаючи Бджолі.
І квіти всі заговорили:

— Літай, Метелику, літай!
Свої барвисті ніжні крила
в повітрі вільно розгортай.
Сідай на яблуню, на вишню,
і на шипшину, й на бузок.
Нам всім так весело і втішно
з тобою стрітись хоч разок.
Є метелі, що роблять шкоду
і нищать всі садки навкруг.
Та зовсім ти не з того роду,
і ти не ворог нам, а друг!

Лунає здалека і зблизька
Метеликові похвала.
І навіть хмурий Павучисько
не буркотить з свого кубла.
І мурашки повзуть повільно,
несугь свої сучки й дрючки
і про Метелика прихильно
ведуть між себе балачки.
А він, веселий як ніколи,
весь день в усій своїй красі
літає в ліс, в садок і в поле,
де квіти миються в росі,
пилок із квітки в квітку носить,
немов не чує тягаря,
аж поки Бджілка скаже: — Досить!
Вже вечір. Спатоньки пора!

8
Весна минула. Тепле літо
прийшло в діброви та сади.
На вітах, де біліли квіти,
тепер красуються плоди.
Виблискують червоні вишні
і білі яблука-налив,
і згадують, як в дні колишні
усіх Метелик веселив,
як всі свої маленькі сили
він вклав у працю залюбки,
і як ще дужче полюбили
його і квіти, і бджілки.

* * *

Отож, мій дорогий читачу,
хто любить працю понад все,
тому й краса, й весела вдача
ще більшу радість принесе.
А хто від ранку і до ночі
живе, цураючись труда,
того ніхто любить не схоче
і теплим словом не згада!

Питання до дітей за змістом казки про веселого метелика:

— Коли відбувалися події?
— Про кого йдеться у віршованій казці "похмурий працівник"?
— Кого автор приводить в приклад, як працьовитих комах?
— Чому в лісі збіглися звірята?
— Чому Павуку не сподобався метелик? Що він хотів йому зробити?
— Хто повідомив метелика про грізну звістку?
— Хто знайшов метелика?
— Чому він плакав?
— До кого метелик та вишнева квітка полетіли за порадою?
— Що порадила метелику стара бджола?
— Яка головна ідея казки?

Біографічні відомості автора казки про веселого метелика:

Народилася Наталя Забіла 20 лютого (5 березня) 1903 року в Петербурзі у дворянській родині, яка мала давні культурні традиції. Після Жовтневої революції 1917 року сім’я переїхала в Україну й оселилася в Люботині, неподалік від Харкова.

У 1925 році Наталя Забіла закінчила історичний відділ Харківського інституту народної освіти. Після закінчення інституту працювала співробітником редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті. Перші публікації Забіли з’являються 1924 року (вірш «Війна війні»). Незабаром молода поетеса увійшла в союз селянських письменників «Плуг». Виходить перший збірник лірики – «ДАЛЕКИЙ КРАЙ» (1926), а згодом і оповідання «За волю» і «Повість про Червоного звіра». У 1928 році виходить віршована розповідь для малюків «Про маленьку мавпу», після чого Наталя Забіла починає писати для дітей.

Особливу популярність здобула «ЯСОЧЧИНА КНИЖКА» (1934), яка потім неодноразово перевидавалася. У роки Великої Вітчизняної війни Наталя Забіла жила і працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок». За драматичну поему «ТРОЯНОВІ ДІТИ» (1971) та фантастичну п’єсу «ПЕРШИЙ КРОК» (1968) в 1972 році Наталя Забіла першою в Україні була нагороджена премією ім. Лесі Українки.

Наталя Забіла була упорядником «ЧИТАНОК» для другого (1933) і першого (1939) класів, які згодом неодноразово перевидавалися. Як громадський діяч, Наталя Забіла протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради «ДЕТИЗДАТА», виступала на письменницьких з’їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець. Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року в Києві.

Близько двісті книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).