Червона Шапочка - Шарль Перро

«Червона шапочка» — це народна казка, оброблена Шарлем Перро. В європейських народних казках, сюжет інтерпретувався по-різному, різним був вміст кошика, дівчинка зустрічалася з різними істотами, і, в більшості казок, історія дівчинки закінчувалася плачевно. Сюжет казки Шарля Перро літературно оброблений, і казка закінчується добре, добро перемагає зло. Це повчальна казка для маленьких дітей.

Червона шапочка — це маленька симпатична дівчинка, яка живе в будиночку біля лісу і отримала таке дивне ім'я завдяки своїй шапочці червоного кольору, пошитого для неї люблячими руками її бабусі .. Але дивовижне ім'я - далеко не єдина особливість цієї героїні.
Червона Шапочка, перш за все — дуже хоробрий і відважний персонаж, який не зупиняється ні перед якими труднощами та випробуваннями. У неї добре і любляче серце, допитливий і живий характер, непосидючий і діяльний характер. Вона любить природу і всіх звірів лісу, рослин і комах. Розуміє їх мову і переваги.
Але більше за всіх на світі Червона Шапочка любить своїх рідних - маму і бабусю. Вона дуже слухняна, виконавча, турботлива дочка і внучка, готова допомогти на першу ж вимогу.
Ніякі перешкоди і жахіття лісу не можуть перешкодити їй досягти поставленої мети і намірам. Вона спритна, кмітлива і допитлива. Любить співати і веселитися.
Червона Шапочка — дуже ніжний, добрий і позитивний персонаж, на хороших якостях якого виховувалося не одне покоління дітей. Вона улюблена і обожнювана героїня більшості дівчаток юного віку. Її образ служить прикладом послуху і вихованості, турботи і розуміння. Червона шапочка одночасно красива і розумна, весела і серйозна, непосидюча і наполеглива. З нею порівнюють і її ставлять в приклад всім маленьким донькам всі мами світу.

Зміст казки "Червона шапочка"

Жила колись в одному селі маленька дівчинка" та така красуня, що кращої за неї, мабуть, ніхто й ніде не бачив. Мати любила її до нестями, а бабуся ще більше.

Добра бабуся пошила для внучки гарненьку червону шапочку, яка була їй так до лиця, що дівчинку всі почали звати — Червона Шапочка.

Якось мати спекла пиріг та й каже дочці:

— Піди до бабусі, довідайся, як вона поживає, бо мені передавали, що вона нездужає. Віднеси їй пиріг і цей горщечок масла.

Червона Шапочка хутенько зібралась і подалась у сусіднє село до бабусі.

Йде вона неквапно густим лісом, коли раптом назустріч їй сірий вовк.
Йому відразу ж захотілося з'їсти дівчинку, але він не наважився це зробити, бо поблизу в лісі були лісоруби. От він питає, куди вона йде.

Бідна дівчинка, не знаючи, що дуже небезпечно зупинятися в лісі і слухати вовка, відповідає йому:

– Я йду навідатись до своєї бабусі й несу їй пиріжок та горщичок масла, які матуся передала їй.

– А чи далеко вона живе ? – питає вовк.

– Так, далеко, – відповідає йому Червона Шапочка, – он за тим вітряком, бачите, в першому будиночку в селі.
– Гаразд, – каже вовк, – я теж піду до неї навідаюсь. Я ось цією стежкою піду, а ти йди он тією, побачимо, хто з нас швидше прийде.

І вовк щосили побіг найкоротшою стежкою. А дівчинка пішла довшою стежкою та ще гралася, збирала горіхи, бігала за метеликами і робила букети з квіточок.
Вовк миттю добіг до бабусиного будиночка і постукав у двері: тук-тук.

– Хто там?

– Це ваша внучка, Червона Шапочка, – відповів вовк, змінивши голос. – Я принесла вам пиріжка і горщичок масла. Це матуся передала.

Добра бабуся лежала в ліжку, бо справді трохи нездужала. Вона гукнула йому:

– Смикни за мотузочку, клямка й відкриється.

Вовк смикнув за мотузочку, і двері відчинилися.

Тут він накинувся на бабусю і зжер її одразу, бо він уже понад три дні нічого не їв. Потім зачинив двері, ліг на бабусине ліжко і почав чекати Червону Шапочку.

Незабаром дівчинка прийшла і постукала: тук-тук.

– Хто там?

Червона Шапочка спочатку перелякалась, почувши грубий голос вовка, але потім подумала, що, мабуть, у бабусі нежить, і відповіла:

– Це ваша внучка, Червона Шапочка. Я принесла вам пиріжка і горщичок масла. Це матуся передала.

Вовк гукнув їй трохи ніжнішим голосом:

– Смикни за мотузочку, клямка й відкриється.

Червона Шапочка смикнула за мотузочку, і двері відчинилися. Побачивши, що дівчинка ввійшла до кімнати, вовк сховався під ковдру та й каже:

– Поклади пиріжок на скриню і горщичок там постав, а сама йди полеж зі мною.

Червона Шапочка лягла в ліжко і дуже здивувалась, коли побачила, який вигляд в її бабусі.– Бабусю, які ж у вас руки великі! – каже вона.– Це щоб міцніше тебе обнімати, онученько!– Бабусю, які ж у вас ноги великі!– Це щоб краще бігати, дитинко!– Бабусю, які ж у вас вуха великі!– Це щоб краще чути, дівчинко!– Бабусю, які ж у вас очі великі!– Це щоб краще бачити, онученько!– Бабусю, які ж у вас зуби великі!– А це щоб тебе з'їсти!

З цими словами злий вовк накинувся на Червону Шапочку і з'їв її.
Але на щастя, в той самий час мимо будиночка проходили лісоруби із великими сокирами. Вони почули шум, вбігли до будиночка та вбили вовка. А потім розрізали йому черево, а звідти вилізли бабуся й Червона Шапочка, живі та здорові.