Зимова пісенька - Володимир Островський

Зима - чарівна пора року, в першу чергу тому, що асоціюється у нас з новорічними святами. Укрита першим снігом вулиця, крижані візерунки на вікнах і відчуття майбутнього дива - таке буває тільки раз на рік.
"Зимова пісенька" Володимира Островського нагадає вам і вашим дітлахам про зимові дні, коли надворі можна гуляти годинами безперервно, не думаючи про холод.

Красиві вірші, покладені на повільну музику, розповідають про те, як добре взимку на вулиці, яку казку вона дітям принесла і що за чудове свято Новий рік. Те, що треба для дитячого ранку!

Текст пісні "Зимова пісенька" повністю онлайн:

Білим пухом вкрилось поле,
Посріблилася земля.
Білим пухом вкрилось поле,
Посріблилася земля.
На вікні мороз узори
Розмальовує щодня.
Це зима, вже прийшла,
Казку сніжну принесла.
І дарує радість дітям,
Сніжна, біла, чарівна. (2)

Снігом вкрилися стежинки,
Очі радісні в малят,
А сніжинки, мов пушинки,
До землі летять, летять.
Новий рік йде до нас,
Радість він несе в наш клас.
Дітям втіха, бо дарунки
Вже давно чекають нас. (2)

В залі нашому ялинка
Сяє барвами прикрас.
Ми бажаємо добра вам,
Щиро всіх вітаєм вас.
Новий рік - радість всім,
Щастям повниться наш дім.
Хай збуваються всі мрії
Наші в новорічні дні. (2)

Композитор та автор слів пісні: Володимир Островський

Біографічні відомості композитора та автора слів пісні "Зимова пісенька":

Володимир Павлович Островський (18 червня 1881, с. Рейонка, Холмський повіт — 7 квітня 1950, Івано-Франківськ) — український письменник, редактор, видавець.

Як переважно велося в умовах тодішнього життя, батьки хоча б когось зі своїх дітей хотіли бачити продовжувачами їхньої справи. Всупереч природному хистові, Володимир Островський ще в юнацькі роки заволодів батьковим ремеслом і став столяром.

На початку свідомого життя йому поталанило на добрих, безкорисливих людей, спілкування з якими визначило всю подальшу його долю як письменника, так і громадського діяча.

Після закінчення місцевої початкової школи Володимир Островський, при підтримці місцевого священника, наполегливо готується до складення іспитів в гімназію. Маючи природний талант і певну підготовку, юнак за старанням того ж священник працює учителем церковної школи. У літній, вільний від роботи в школі час, працює канцеляристом сільської управи.

У 1898 році Володимир Островський вступає до Холмської учительської семінарії. У подальшому часі дипломований педагог працює учителем спочатку в Томашівському, а потім у Холмському повітах.

У 1905 році його переводять на вчительську посаду до Варшави.

Через шість років В. Островський повертається і працює вчителем «зразкової школи», яка функціонувала при Холмській учительській семінарії.

Життєвий і фаховий досвід дає йому можливість зайнятися творчою діяльністю. Володимир Островський поряд з основною учительською працею отримує посаду редактора газети «рос. Холмская Русь», у якій друкувалися твори й українською мовою.

У 1915 році, з евакуацією українського населення і російських державних установ, викликаних воєнними подіями Першої світової війни, він разом з Холмською учительською семінарією опиняється на Чернігівщині, де й застали його революційні події 1917 року. Як досвідченого фахівця, його скеровують на посаду інспектора Вінницької вищої початкової школи. Вінницький період стає досить плідним у його творчому житті, присвяченим організації освіти в молодій українській державі. Там він розробляє і видає посібник «Методика розв'язання арифметичних задач, букварі, читанки, тощо». Разом з тим Володимир Островський редагує вінницьку газету «Шлях».

Найбільш продуктивним у житті цієї непересічної людини видається період від 1921 до 1944 року. Це були роки його творчої зрілості та розквіту таланту.

Упродовж першої половини 1920-тих років він редагує часописи «Духовна бесіда» і «Українська Громада», які видавалися у Варшаві. В той час з творчої лабораторії виходять його власні журнали «Наш світ» і «Нарід», а також газета «Нова доба», які видавались у Луцьку. Така самовіддана праця обумовлювалась політичною ситуацією на Холмщині та Волині, необхідністю підвищення свідомості та інформованості українського населення цих країв напередодні виборів до польського парламенту 1922 року, а згодом про діяльність Української Парляментарної Репрезентації та українських установ.

Слід ще додати, що Володимир Островський у 1921—1922 роках був членом редакції журналу «Українська трибуна». Редаговані ним виданням чітко стояли на позиції Українського Національно-Демократичного Об'єднання (УНДО).

Від часу появи та початку видавничої діяльності Івана Огієнка у Варшаві, Володимир Островський співпрацює з редагованими ним журналами «Рідна мова» і «Наша культура». Співпраця цих двох видатних людей тривала до липня 1944 року. В цей час він пише низку оповідань, в тому числі «Хома Дубило» (1922 р.), «Веселі оповідання» (1922 р.), «Холмські оповідання» (1924 р.), «Холмські сини» (1924 р.).

З огляду на те, що в 1928 році в Польщі проходили вибори до парламенту, з метою активізації громадсько-політичного життя українського населення на Волині, за завданням УНДО Володимир Островський переїжджає до Луцька. Там він прилучається до роботи багатьох українських установ як суспільно-культурного, так і господарського спрямування.

Ведучи велику громадсько-політичну роботу, В. Островський не полишає й творчої праці. З-під його пера упродовж 1930—1940 років вийшла низка прозових і віршованих творів, визначнішими з яких є повісті «За ґратами» і «Сміх землі» (1930 р.), історична повість «Князь Сила-Тур» (1938 р.), історична повість «Зайшло сонце в Холмі» і повість «Скорботна мати» (1940 р.). Серед його віршованих творів найвизначнішими є «Холмщина до України» і «Шлях Холмщини». Повернувшись у 1940 р. до Холма Володимир Островський заснував при Холмському Свято-Богородицькому братстві етнографічний музей і був його керівником.

Депортований разом з іншими українцями-холмщанами до Української РСР Володимир Островський опинився у м. Станіславові (теперішній Івано-Франківськ). Там деякий час працював директором школи. Однак, уже 1946 року його зачислюють до числа «українських буржуазних націоналістів». За теперішньої тоді практики його твори забороняються, а книжки вилучаються з бібліотек і знищуються.

Помер Володимир Островський 7 квітня 1950 року в Івано-Франківську.