Нерозмінна монета - Галина Ткачук

"Нерозмінна монета" - уривок з книги "Вечірні крамниці вулиці Волоської" Галини Ткачук розповідає про хитрого кота Романа, який одного вечора помандрував до кавунарні "Баштан". У нього була особлива річ - нерозмінна монета. Як тільки він щось купував, то розраховувався нею, а потім через деякий час вона поверталася до нього на теж місце.

В уривку йдеться не тільки про кота Романа, але й про інших київських жителів. Як от, наприклад худий і довгий коричневий кіт, на ім'я Баррух. Він був новенький в Києві. Приїхав він сюди з одною метою, щоб віднайти київські чари. Через свою цілеспрямованість, він відразу не сподобався не лише Роману, але й голубу Сергієнку, який в тутешній місцевості славився художніми здібностями.

Головна думка уривку "Нерозмінна монета" з книги "Вечірні крамниці вулиці Волоської": Безкорислива допомога незнайомцям - це те, що змінює наш світ на краще та робить з нас добру людину. Адже роблячи добрі справи безкорисливо, ми допомагаємо комусь поліпшити своє життя, а значить, міняємо і весь світ в цілому.
Роби добро, і воно тобі обов'язково повернеться!

Читати уривок "Нерозмінна монета" з книги "Вечірні крамниці вулиці Волоської" скорочено онлайн:

Минулого вечора кіт Роман, як і багато інших киян, був у кавунарні «Баштан» на вулиці Сагайдачного.
Того дня у Київ привезли перші кавуни, тому всі спраглі цього наїдку птахи та тварини потяглися до кавунарень, тимчасово забувши про існування всіх інших крамниць.
Кіт Роман прийшов у «Баштан» о п’ятій вечора, купив собі велику скибу кавуна за свою нерозмінну монету й сів за столик у кутку, смакуючи наїдком і чекаючи, аби монетка повернулася в кишеню.
У «Баштані» тоді було справді гамірно: сновигало багато незнайомців. Роман зауважив кількох чужих котів і великого сірого хом’яка.
Саме в ту секунду, коли монетка вкотре дивовижним чином опинилася в правій лапі Романа, яку кіт тримав у кишені, один із незнайомців підсів до нього.
Це був худий і довгий коричневий кіт у брилі з несправжньої соломи.
— Привіт, я тут новенький, приїхав лише сьогодні, — забалакав до Романа коричневий. — Поживу тут трохи. Хочу знайти київські чари.
Від такого нахабства Роман ледь не вдавився.
«Цей типок щойно приїхав, а вже має намір знайти наші чари! — Подумав Роман. — Він що, думає, ніби весь Київ отак просто відкриє йому свої таємниці?»
Але Роман вирішив не показувати свого обурення, лиш підвів погляд від свого наїдку і промуркотів:
— Гммррр...
Коричневий кіт, видно, подумав, що Роман просто не хоче балакати, тому повільно підвівся і  пішов до іншого столика.
А Роман подався купити собі скибку дині.
Але коли він повернувся, незнайомий нахаба знову сидів за його столиком. Цього разу коричневий кіт сказав таке:
— Бачу, ти їси вже другу скибку! Купи й мені одну!
Замість відповіді Роман просто вивернув свої порожні кишені, аби нахаба бачив, що грошей немає. (Нерозмінна монета тоді ще не встигла повернутися на своє місце, і Роман про це добре знав).
Коричневий кіт розчаровано кинув «тю!» і пішов жебрати далі.
А до Романа підсів голуб Сергієнко з вулиці Пушкінської.
Голуб Сергієнко був художником. Найбільше він любив малювати не з натури, а з пам’яті. Сергієнко зазвичай літав над містом якнайвище, а потім малював усе побачене.
З  такої висоти всі київські будинки та звірі, всі дерева та кущі, всі крамниці та трамваї здаються дуже маленькими. Тому, щоб їх намалювати, художнику потрібен дуже тонкий пензель. І  голуб Сергієнко такий мав. Але настільки тонку річ можуть побачити тільки особи з чудовим зором. 
А  ті, хто мав просто добрий зір, бачили тільки тримач від пензля  — і  більше нічого, жодної волосинки. Саме тому дивовижний пензель Сергієнка у  Києві називали лисим пензлем.
Саме про нього голуб і став розказувати нашому котові.
А історія була така: Сергієнко від ранку не міг знайти цього пензля, тому і не малював сьогодні, тому й не мав спокою.
У відповідь наш кіт лише кивав з розумінням, але особливо не переймався. Адже Роман дуже добре знав звичку Сергієнка постійно щось губити. Це по-перше. А по-друге, голуб любив перебільшувати свої нещастя, аби про них цікавіше було розповідати.
Вислухавши історію зникнення лисого пензля, Роман знову підвівся, щоб купити чергову скибку.
А коли він з чудовою скибкою кавуна в лапах вертався до столика, за яким його чекав Сергієнко, сталося дещо дуже неприємне.
Роман відчув, ніби спину йому пропікає чийсь погляд. 
Озирнувся — і побачив у кутку того коричневого кота-нахабу, чиї очі горіли, немов вуглинки. І це був недобрий вогонь. 
Роман одразу зрозумів, звідки взялася та злість. Адже коричневий бачив порожні кишені Романа, дістав відмову. А за пів години став свідком того, як Роман із порожньої раніше кишені добуває монетку й платить за скибку кавуна.
Голуб Сергієнко зауважив, що Роман дивиться у куток, і сказав:
— Цей коричневий мені теж не подобається. Він або дурень, або я не знаю хто. Назвався мені Баррухом.
— Га? — не зрозумів Роман.
— Ну, цей кіт, на якого ти дивишся, сказав мені, ніби його звати Баррух. Але я йому не вірю.
— Гм... — тільки й відповів на те Роман.

Питання до дітей за змістом казки "Нерозмінна монета":

— Що того дня привезли у Київ?
— Чого чекав кіт Роман у кавунарні?
— Як виглядав незнайомець, який підсів до кота Романа у кафе?
— Які дві звички мав голуб Сергієнко?
— Що зробив кіт Роман, коли нахаба попросив купити йому скибку дині?
— З якої вулиці був голуб Сергієнко?
— Що згубив голуб Сергієнко?
— Як звали кота-нахабу?
— Чому нахаба скоса поглядав на Романа?
— Хто був Голуб Сергієнко?
— Що Голуб Сергієнко любив малювати?

Біографічні відомості автора казки "Нерозмінна монета":

Галина Ткачук — поетеса, прозаїк, літературознавець. Вона народилася 27 серпня 1985 року в місті Хмельницький. Закінчила Національний університет "Києво-могилянська академія" за фахом "Літературознавство та історія літератури" та аспірантуру кафедри філології Києво-Могилянської академії (дослідження образу міста в українській дитячій прозі). Працювала редактором, зокрема редагувала літературний додаток журналу для підлітків "Однокласник".

Галина Ткачук — учасник багатьох мистецьких акцій та проєктів. Авторка збірки поезій "Біле благо" (2003), повістей та оповідань "Славка" (2006), поезій українською та польською мовами "Я та інші красуні", повісті для дітей "Вікно до собаки" (2011); публікацій в антологіях "Дві тонни" (2007), "Хлопчик-дівчинка" (2008), "Сновиди: Сни українських письменників" (2010), "Як вони провели літо, книжка за 24 години" (2011), "30 wierszy zza granicy" (2013), "На Великдень" (2013). Письменниця також публікується у періодичних виданнях. Твори Галини Ткачук перекладено російською та польською мовами.