Як Незнайко складав вірші - Микола Носов

Уривок "Як Незнайко складав вірші" з казки "Пригоди Незнайка та його товаришів" розповідає про те, як одного разу Незнайко вирішив стати поетом. Він вирішив звернутися до свого друга поета, на ім'я Квітик. Почувши прохання Незнайки, Квітик вирішив виявити, чи справді в його друга є до цього здібності. Після тривалих випробувань, Незнайкові здалося, що складати вірші дуже легко. Тому повернувшись додому, він цілісінький день тільки те й робив, що складав вірші. І ось він вже готовий поділитися ними зі своїми товаришами. Друзів дуже обурили вірші, які склав про них Незнайко. Вони взагалі не містили правдивих фактів. Це були якісь не вірші, а дражнульки. Відтоді Незнайко більше не складав вірші.

А чи знаєш ти, що Пушкін почав писати вірші з 7 років. І спочатку теж римував «Маша - каша», «Всього - нічого». У Пушкіна не було таланту до віршування. Він просто старанно працював з раннього віку. Тому запам'ятайте малята, що "Терпіння та труд все перетруть". 

Читати уривок "Як Незнайко складав вірші" з казки "Пригоди Незнайка та його товаришів"
повністю онлайн:

Після того як з Незнайка не вийшло художника, він вирішив зробитися поетом і складати вірші. В нього був один знайомий поет, який жив на вулиці Кульбаби. По‑справжньому цього поета називали Пудик. Але, як відомо, поети дуже люблять красиві імена. От і Пудик, коли зробився поетом, прибрав собі інше ім'я і став зватися Квітик.

Одного разу Незнайко прийшов до Квітика й сказав:

– Слухай, Квітику, навчи мене складати вірші. Я теж хочу бути поетом.

– А в тебе здібності є? – запитав Квітик.

– Звичайно, є. Я дуже здібний.

– Це треба перевірити, – сказав Квітик. – Ти знаєш, що таке рима?

– Рима? Ні, не знаю.

– Рима – це коли двоє слів закінчуються однаково, – пояснив Квітик. – Наприклад, будка – вудка, коржик – моржик. Зрозумів?

– Зрозумів.

– Ну, скажи риму на слово «палка».

– Корзинка, – відповів Незнайко.

– Ну, яка ж це рима: палка‑корзинка! Ніякої рими в цих словах нема.

– Чому нема? – сказав Незнайко. – Слова ж закінчуються однаково.

– Цього мало – сказав Квітик. – Треба, щоб слова були схожі, щоб виходило складно. Ось послухай: палка‑галка, пічка‑свічка, книжка‑мишка…

– Зрозумів, зрозумів! – закричав Незнайко. – Палка‑галка, пічка‑свічка, книжка‑мишка. От здорово! Ха‑ха‑ха!

– Ну, придумай риму на слово «пакля», – сказав Квітик.

– Шмакля, – відповів Незнайко.

– Яка шмакля? – здивувався Квітик. – Хіба є таке слово?

– А хіба нема?

– Звичайно, нема.

– Ну, тоді рвакля.

– Що це за рвакля така? – знову здивувався Квітик.

– Ну, це коли рвуть що‑небудь, то виходить рвакля, – пояснив Незнайко.

– Не бреши, – сказав Квітик. – Такого слова не буває. Треба добирати такі слова, що бувають, а не вигадувати.

– А коли я не можу підібрати іншого слова?

– Значить, у тебе немає здібностей до поезії.

– Ну, придумай сам, яка тут рима, – сказав Незнайко.

– Зараз придумаю, – відповів Квітик.

Він став посеред кімнати, склав на грудях руки, голову схилив набік і почав думати. Потім підняв голову вгору і думав, дивлячись на стелю. Потім узявся руками за підборіддя, опустив голову вниз і став думати, дивлячись на підлогу. А проробивши це, він став ходити по кімнаті й тихенько бубоніти:

– Пакля, бакля, вакля, дакля, макля, мракля… – Він довго так бубонів, потім сказав: – Тьху! Що це за слово? Це якесь таке слово, що до нього немає рими!

– Ну от! – зрадів Незнайко. – Сам вигадуєш слова, що не мають рими, а кажеш, що я нездібний.

– Ну, здібний, здібний, тільки відчепись од мене, – відповів Квітик. – У мене вже голова заболіла. Старайся, щоб була думка й рима, ось тобі й вірші.

– Невже це так просто? – здивувався Незнайко.

– Звичайно, просто. Головне – здібності мати.

Незнайко прийшов додому й одразу взявся складати вірші. Цілісінький день він ходив по кімнаті, дивився то на підлогу, то на стелю, брався руками за підборіддя і щось бурмотів собі під ніс. 

Нарешті вірш був готовий, і він сказав:

– Послухайте, братці, якого вірша я склав.

– Ану, ану, про що той вірш? – зацікавилися всі.

– Це я про вас склав, – признався Незнайко. – Ось спочатку про Знайка слухайте:

Знайко на річку йшов гуляти,
Через овечку почав стрибати.

– Що? – закричав Знайко. – Коли це я стрибав через овечку?

– Ну, це тільки у віршах так говориться, для рими, – пояснив Незнайко.

– Так ти що, задля рими вигадуватимеш на мене всілякі нісенітниці? – спалахнув Знайко.

– Звичайно, – відповів Незнайко. – Навіщо ж мені вигадувати правду? Правда, вона й так є.

– От спробуй ще, тоді знатимеш! – погрозив Знайко. – Ану, що ти там про інших склав?

– Ось послухайте про Поспішайка, – сказав Незнайко.

Поспішайко був голодний,
Праску проковтнув холодну.

– Братці! – закричав Поспішайко. – Що він про мене вигадує? Ніколи я холодної праски не ковтав.

– Та ти не галасуй, – відповів Незнайко. – Це я просто для рими сказав, що праска була холодна.

– Та я взагалі праски не ковтав – ні холодної, ні гарячої! – кричав Поспішайко.

– А я і не кажу, що ти проковтнув гарячу, так що можеш заспокоїтись. Ось послухайте краще вірш про Якосьбудька.

В Якосьбудька під подушкою
Солоденька є пампушка.

Якосьбудько підійшов до свого ліжка, заглянув під подушку й сказав:

– Брехня! Ніякої пампушки тут немає.

– Ти нічого не розумієш у поезії, – відповів Незнайко. – Це для рими так говориться, що є, а насправді немає. Ось ще про Пілюльку склав.

– Братці! – закричав лікар Пілюлька. – Треба припинити це знущання! Невже ми будемо спокійно слухати, що він тут бреше про всіх?

– Досить! – закричали всі. – Ми не хочемо більше слухати! Це не вірші, а якісь дражнульки.

Тільки Знайко, Поспішайко і Якосьбудько кричали:

– Нехай читає! Прочитав про нас, то хай і про інших читає.

– Не треба! – кричали інші. – Ми не хочемо!

– Ну, якщо ви не хочете, то я піду почитаю сусідам, – сказав Незнайко.

– Що? – закричали тут усі. – Ти ще підеш перед сусідами нас соромити? Тільки спробуй! Можеш тоді й додому не приходити.

– Ну, гаразд, братці, не буду, – згодився Незнайко. – Тільки ви не сердьтеся на мене.

Відтоді Незнайко більше не складав віршів.

Питання до дітей за змістом уривку "Як Незнайко складав вірші" з казки "Пригоди Незнайка та його товаришів":

— З якої книжки уривок "Як Незнайко складав вірші"?
— Хто автор даного уривку?
— Про кого розповідається у творі?
— Ким вирішив стати Незнайко після того, як з нього не вийшов художник і музикант?
— Чи вважав себе Незнайко здібним до складання віршів?
— Кого він попросив навчити складати вірші?
— Як друг-поет пояснив Незнайці, що таке рима?
— Що вирішив Незнайко написати для друзів?
— Що було у віршах Незнайки?
— Про кого Незнайко склав перший вірш?

Біографічні відомості автора уривка "Як Незнайко складав вірші" з казки "Пригоди Незнайка та його товаришів":

Носов Микола Миколайович народився 10 листопада 1908 в Києві в сім'ї актора.

Дитинство провів в Ірпені. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка. З 1923 року родина знову мешкала в Ірпені, де Микола відвідував вечірню робітничу школу.

У 1927—1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932).

У 1932—1951 — режисер-постановник мультфільмів, науково-популярних та навчальних фільмів

Почав публікувати оповідання у 1938 ("Витівники", "Живий капелюх", "Огірки", "Чудові брюки", "Мишкова каша", "Городники", "Фантазери" і ін., надруковані головним чином у "малюковому" журналі "Мурзілка" і що склали основу першої збірки Носова "Тук-тук-тук", 1945).

Особливо широку популярність завоювали його повісті для підлітків "Весела сімейка" (1949), "Щоденник Миколки Синіцина" (1950), "Вітя Малєєв в школі і удома" (1951; Сталінська премія, 1952).

Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові твори про Незнайка. Перше з них — казка "Гвинтик, Шпунтік і пилосос". Надалі герой з'явився в знаменитій трилогії — "Пригоди Незнайки і його друзів", "Незнайко в Сонячному місті" (1958) і "Незнайко на Місяці" (1964—1965).

За казкові твори автор отримав Державну премію Крупської.

Проте творчість письменника полягала не тільки в написанні казок. За свою біографію Н.Носов також створив твори : "Повість про мого друга Ігоря", "Таємниця на дні колодязя", "Повість про дитинство" та інші.

Микола Носов помер у Москві 26 липня 1976.

Микола Носов: особисте життя

Микола Носов був одружений двічі. Його перша дружина Олена померла, коли їх синові Петру було 15 років. Від другої дружини Тетяни дітей не було. Микола Носов присвятив їй "Пригоди Незнайка та його друзів".