Гойдарики - Василь Чухліб

Коротеньке, але водночас повчальне оповідання "Гойдарики" українського письменника Василя Чухліба розповідає про те, як люблячий татусь змайстрував своїм дітлахам гойдалку. Всім дуже кортіло покататися. Ніхто не міг поступитись, тож батько запропонував Тетянці та Тарасику, щоб вони катались разом. До них також приєднались кіт Рудько та песик Жучок. Попри мамині застереження, всі гуртом впали. Ніхто не забивсь, тільки хвіст кота Рудька прищепивсь.

Головна думка оповідання "Гойдарики": Безпека - понад усе! Навіть під час ігор на дитячому майданчику потрібно бути обережним, щоб не зашкодити собі та іншим.

Читати оповідання "Гойдарики" повністю онлайн:

На старій березі тато прилаштував гойдалку.

— Я перша буду гойдатися! — схопилася за вервечки[1] Тетянка.

— Ні, я! — заперечив Тарасик.

— Оце так! — спохмурнів тато. — Хіба я для того робив гойдалку, щоб ви сварилися? А разом ви не можете?

І підсадив на гойдалку Тетянку і Тарасика. Як розгойдалися — аж до неба. І хата, і вишеньки з ними гойдаються.

— Гойда, гойда, гойдарики! — придумувала Тетянка пісеньку.

Песик Жучок під березу прибіг.

— Гав, гав! — бач, теж на гойдалку проситься. Узяли і його.

— Няв! — а як же я, мовляв? Це кіт Рудько стрибнув прямо на березу з даху. І Рудька взяли.

Тато щось майструє у дворі й задоволено на гойдалку поглядає.

А мати просить: "Та не впадіть же, не забийтеся!". Усе-таки впали. Але боляче не було. Тільки Рудько занявчав, бо йому хвостика придушили.

[1] Вервечка — тут: один з мотузків, на яких підвішено гойдалку.

Питання до дітей за змістом оповідання "Гойдарики":

— Де тато прилаштував гойдалку?
— Як гойдалися діти?
— Як звали песика?
— Як звали кота?
— Про що мати просила дітей?
— Кому придушили хвостика?
— Як звали дівчинку?
— На чому пливли тато з донькою?
— Скільки яєчок лежало в гнізді?
— Якого кольору були яєчка?
— На що були схожі каченята?
— Куди попливли качка з каченятами?

Біографічні відомості автора оповідання "Гойдарики":

Василь Чухліб народився 19 липня 1941 року в селі Лебедівка Козелецького району на Чернігівщині в сім’ї вчителів. Його дитинство припало на важкі воєнні та повоєнні роки й пройшло в придеснянському селі Соколівка, куди переїхали батьки після війни й де він закінчив семирічку. Десятий клас Василь закінчив у місті Острі. Районна газета "Правда Остерщини" опублікувала перший вірш Василя Чухліба, коли він був ще учнем середньої школи. А по закінченні школи хлопця запросили на роботу до цієї газети. Згодом Василь вступив на мовно-літературний факультет Київського педагогічного інституту. Здобувши диплом викладача мови та літератури, він деякий час працював учителем у місті Добропіллі на Донеччині та в місті Обухові на Київщині.

В 70-ті роки новели В.Чухліба, надруковані в періодиці, привернули увагу редакції журналу "Малятко", і тоді письменникові запропонували виступити з оповіданнями для дітей. Згодом з творів, надрукованих у "Малятку", склалася перша книжечка молодого літератора "Хто встає раніше".

З того часу письменник потішав дітей не однією книжкою: "Безкозирка", "Тарасикова знахідка", "Чи далеко до осені", "Пісня тоненької очеретинки", "Пілотка лісових горіхів", "Жарини на снігу", "Лелеки над татовим полем" та інші. Більшість його коротких оповідань та казок – про природу. Представників природного світу автор наділяє тими рисами, характером та поведінкою, які властиві добрим та лихим людям. Його герої живуть у дружбі й злагоді з деревами, травами, ріками, з домашніми та дикими тваринами, відчувають красу навколишнього світу і бережуть її.

Василь Чухліб – лауреат літературної премії імені Лесі Українки 1996 року за збірки оповідань і казок "Олень на тому березі" (1987), "Куди летить рибалочка" (1991) та "Колискова для ведмедів" (1995).

Помер після важкої хвороби 20 листопада 1997 року та похований на батьківщині, в с. Соколівка.