На зеленому горбочку - Леся Українка

Зворушливий вірш "На зеленому горбочку" Лесі Українки розповідає про те, як малесенька хатинка з нетерпінням чекала, коли вийде сонечко. Поетеса порівнює хатинку з дитиною, а сонце з мамою. Ясне сонечко своїми теплими промінчиками зігріває хатинку, немов мати огортає своїми теплими обіймами свою маленьку дитинку.

Коротка віршована форма та цікавий зміст точно прийде до вподоби малятам. Достатньо лише декілька разів прочитати, щоб його запам'ятати.

Напередодні дня Матері вірш "На зеленому горбочку" ідеально підійде для того, щоб порадувати твою матусю та розповісти про свої почуття.

Читати вірш "На зеленому горбочку" повністю онлайн:

На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.

Біографічні відомості автора вірша "На зеленому горбочку":

Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. (Мати – Олена Пчілка, Батько — високоосвічений поміщик, дядько – Михайло Драгоманов). У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники й музиканти, влаштовувалися вечори й домашні концерти Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати.

1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів творів Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).

Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.). Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України (І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською). 1894 рік — навчання в художній школі М. І. Мурашка в Києві. У травні поетеса вирушає за кордон до дядька М. Драгоманова.

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. 1902 рік поетеса провела на лікуванні в Сан-Ремо (Італія), живе в Одесі, Києві. У Чернівцях вийшла її збірка поезій «Відгуки». 1903 драматична поема «Вавілонський полон», вірш «Дим». 1904-1905 рр. — поезії «Дочка Ієфая», «Напис в руїні» та ін. Друге видання збірки «На крилах пісень». «Осіння казка», «Пісні з кладовища», «Пісні про волю», вірші «Мріє, не зрадь!», «Упоєні на бенкетах кривавих…», діалог «Три хвилини».
Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.

Померла 1 серпня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.