Не забувай про джерело (за Савченко, 4 кл.) - Василь Сухомлинський
"Не забувай про джерело" 🌊Василь Сухомлинський/Літературне читання/4 клас/ Савченко О

Оповідання "Не забувай про джерело" Василя Сухомлинського розповідає про те, як через байдужість та егоїзм деяких людей, ставок спочатку обмілів, а потім і зовсім зник.

Колись, багато років тому, в одному селі був глибокий ставок. Його викопали славнозвісні козаки після битви під Жовтими Водами. Все було добре, якби не одне але - ставок заносило мулом. Тому зібравшись на раді, селяни вирішили, що всі хто в ньому купатиметься мусить набрати відро мулу й винести його в поле. Через байдужість, егоїзм та лінь деяких людей ставок зовсім зник, на його місці спочатку було болото, а вже потім утворився пустир.

Автор оповідання Василь Сухомлинський спонукає читачів не забувати, дбати та чистити джерела.

Головна ідея оповідання "Не забувай про джерело": Напившись води, не забувайте про джерело, з якого вона витікає.

Читати оповідання "Не забувай про джерело" повністю онлайн:

Учитель питає: «Бачите, діти, ось цей спалений сонцем пустир у долині?»
— Бачимо, — відповідають діти.
— Тож послухайте бувальщину. Ось тут, на місці цього пустиря, багато років тому був глибокий ставок, аж до села, що розкинулось ген під горою. Можна було випливти човном на середину й веслувати аж до он тих дубів, їх тоді там багато було, а тепер три лишилося, та й ті всихають... На березі верби росли. У лісі водились білки.
То старовинне козацьке село. Викопали тут ставок запорожці після битви під Жовтими Водами. І поселились на його березі. Та стали помічати, що ставок мулом заносить. Зійшлися селяни на раду й ухвалили: кожен, хто скупався в ставку, мусить набрати відро мулу й винести аж туди, за балку, й висипати в поле.
Люди й дотримувались цієї ухвали. Над ставом, на вербових кілках, висіли дерев’яні відра. Для дорослих чоловіків — великі, для жінок, підлітків — менші, для дітей — маленькі. Тільки той, що був у матері на руках, не віддячував працею за радість і задоволення.
Ставок ставав чистіший і глибший. Та ось хтозна-звідки приїхала в село сім’я — батько, мати, четверо синів і дві дочки. Усіх їх прозвали Неприкаяними. Поселились вони на околиці, недалеко від ставка. І дорослі й діти з весни до осені купалися в ставку, а за відра й не брались.
Спочатку люди якось не звертали на те уваги. А потім стали помічати, що чимало підлітків так само роблять: купаються, а мулу не виносять.
Старі люди бралися повчати молодь: «Що ж ви робите?»
А підлітки їм:
— Раз Неприкаяним можна, то й нам не гріх...
Лихий призвід — людям заохота. Багато підлітків, а потім і дорослих стали приходити купатися після смеркання, щоб ніхто не бачив...
Старі хитали головами, та вдіяти нічого не могли. Дерев’яні відра, що висіли на вербових кілках, розсохлись, розсипались, а потім зникли.
Старий звичай забули.
Кожному думалось: «На мій вік вистачить». Та ставок мілів, перетворювався на болото, заростав бур’яном. Настав час, коли вода тут затримувалась тільки весною. А потім і того не стало.
І ставок щез. Тільки спогад про нього зберігся. Подумайте над цією бувальщиною, діти. Напившись води, не забувайте про джерело, з якого вона витікає.

Питання до дітей за змістом оповідання "Не забувай про джерело":

— Хто привів дітей до пустиря?
— Що розповідав учитель дітям?
— Хто викопав ставок?
— Під яким містом відбувалась битва?
— Що ухвалили на раді селяни?
— Як прозвали люди сім'ю, що приїхала в село?
— Чому багато підлітків та дорослих стали купатися після смеркання?
— З чого були зроблені відра для мулу?
— Що сталося зі ставком?
— Хто автор оповідання?

Біографічні відомості автора оповідання "Не забувай про джерело":

Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці (тепер Кропивницька обл.) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство і юність. Він вчився в рідному селі у школі та в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука.

Спочатку Василь Сухомлинський вчився в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського.

У 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови й літератури в Онуфріївській середній школі.

У 1941 році під час Другої світової війни добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року Сухомлинський був важко поранений, довго лікувався і вже не зміг повернутися до військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він працював до березня 1944 року.

9 лютого 1943 року подав заяву про вступ до ВКП(б). Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи.

У 1948 році Сухомлинський стає директором Павлиської середньої школи та працює, а цій посаді 23 роки (до кінця життя). В 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.

У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально-виховного процесу». З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР.
1958 — заслужений вчитель УРСР. 1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помер.