Співуча глина (скорочено, за Савченко, 4 кл.) - Тетяна Кара-Васильєва
"Співуча глина" Тетяна Кара-Васильєва //4клас//Літературне читання Савченко О.

Уривок оповідання "Співуча глина" Тетяни Кари-Васильєвой розповідає про мальовниче селище Опішня, що знаходиться на Полтавщині. Селище це непросте, там зібрані талановиті опішнянські майстри, які виготовляють посуд, щоб збагатити обладнання в оселі та внести красу в буденне життя.
Головним пристроєм цього дійства був гончарний круг, на якому створювався різноманітний побутовий та святковий посуд.

Опішнянський розпис - це справжній витвір мистецтва. Він характеризується здебільшого рослинним орнаментом.
Кожен виріб - це про досконалість, вправність, щирість на невимушеність. Що і є найвищою ознакою майстерності художника, яке викликає захоплення.

Читати оповідання "Співуча глина" скорочено онлайн:

Чи може глина співати? Барвистим квітковим орнаментом славиться Опішня на Полтавщині. Зустріч з мистецтвом опішнянських майстрів — це хвилююча подія. М'які, плавні лінії макітри, барильця, баклаги, куманця, миски, глечика ввібрали невичерпну фантазію гончарів. Соковитий розпис надає виробам святковості.

   Сама розкішна полтавська природа з її яскравими барвами відображена в радісному опішнянському розписі. Це жовтогарячі соняшники, квітучі мальви, тюльпани, важкі грона винограду, кетяги калини, а серед цього буяння трав і квітів — розкішні птахи, фантастичні риби. Це несе відбиток винахідливості, уміння майстра. Розпис виконують вільно, від руки, що надає роботам щирості, безпосередності.

    Здавна Опішня здобула славу гончарського осередку. Тут виробляли побутовий і святковий посуд, який збагачував обладнання хати, вносив красу в буденне життя. Невичерпна фантазія і велика майстерність місцевих майстрів сприяли визнанню виробів, їх охоче розкуповували. Виставками і конкурсами майстерності були знамениті сорочинські ярмарки.

   Ще й тепер побутує в Опішні фігурний посуд. Здавна місцеві майстри виробляли своєрідні ліплені посудини у вигляді тварин. Найчастіше це були зображення баранів, козликів, бичків, коників та ін. Раніше такі вироби використовували як святковий посуд. Без баранця не відбувалося жодне весілля, бо, за народним звичаєм, вважалося, що він приносить щастя молодим. А хіба можна уявити святковий стіл без куманців? Господиня обходила гостей, наливаючи в чарки по черзі з кожного, що були почеплені на руку по кілька штук одночасно.

   Зараз фігурний посуд насамперед — окраса хати. Його виробляють далеко не всі майстри. Ця робота вимагає великого хисту і вправності, уміння сформувати на гончарному крузі й майстерно з'єднати в єдине ціле окремі частини — тулуб, шию, ноги. Кожний твір захоплює глядачів своїми формами, фарбами, досконалістю виконання. Це і є найвища ознака майстерності художника, у руках якого оживає глина.

Питання до дітей за змістом уривку оповідання "Співуча глина":

— Хто є автором оповідання "Співуча глина"?
— Де знаходиться селище Опішня?
— Що таке опішнянський розпис?
— Для чого опішнянські майстри виготовляли посуд?
— Яка найвища ознака майстерності художника?

Біографічні відомості автора оповідання "Співуча глина":

Народилася Тетяна Валеріївна 27 жовтня 1941 року у м. Києві ‑ доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент АМУ, заслужений діяч мистецтв України, завідувач відділу декоративного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України.

Закінчила Київський державний художній інститут у 1966 році. 1979 року захистила кандидатську дисертацію, 1994 – докторську.

Лауреат премії ім. Д. Щербаківського (1995).

Тетяна Кара-Васильєва є провідним фахівцем у галузі народного та образотворчого мистецтва України, опублікувала понад триста статей у вітчизняній та закордонній пресі, присвячених теорії та практиці народного мистецтва, 23 наукових та науково-популярних книг, підручників і посібників. Вона також є співавтором понад ста колективних монографій та наукових збірників, зокрема: «Полтавська народна вишивка» (1983), «Творці дивосвіту» (1984), «Сучасна українська вишивка» (1986), «Українська вишивка» (1993), «Літургійне шитво України XVII-XVIII ст. Іконографія, типологія, стилістика» (1996), «Шедеври церковного шитва України Х-XX ст.» (2000), «Декоративне мистецтво України XX століття. В пошуках великого стилю» (у співавторстві) (2005), «Історія української вишивки» (2008), «Відроджені шедеври» (2009) та ін.