Усе моє, все зветься Україна - Ліна Костенко

Вірш "Усе моє, все зветься Україна" Ліни Костенко описує читачам всю красу та велич нашої Батьківщини. Одна тільки назва нашої країни звучить гордо і могутньо.

Україну завжди згадували у своїх творах поети та письменники. Вони писали про надзвичайну красу нашої природи, неосяжні простори та про те, як гарно, чисто та незрадливо живеться на теренах українських кордонів.

Ми, як громадяни цієї країни, повинні постійно піклуватися про природу, тому що це не тільки наша краса, це наше багатство.

Читати вірш "Усе моє, все зветься Україна" повністю онлайн:

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Біографічні відомості автора вірша “Усе моє, все зветься Україна”:

Народилась Ліна Костенко 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві (неподалік від Києва) у родині вчителів. У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50 — 60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961 р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я серед визначних майстрів української поезії. Збірку «Зоряний інтеграл» заборонили цензурою. Однак письменницю не арештували. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку.

Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток. Перу Л. Костенко також належать збірки «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). У 1987 році за роман у віршах «Маруся Чурай» була ушанована Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, а згодом отримала премію фундації Антоновичів. За книгу “Інкрустації” отримала премію Франчески Петрарки.

1998 року в Торонто Світовий конгрес українців нагородив письменницю медаллю Святого Володимира. Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором києво-могилянської академії. У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України. Лише в період «помаранчевої революції» у 2004 р. на деякий час повернулась до громадського життя. 2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого», що викликав великий ажіотаж.

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. У 2012 році була опублікована поетична збірка «Триста поезій. Вибране».

Живе і працює Ліна Костенко в Києві.