Казка про друга - Марія Чумарна

Ти знаєш, як непросто знайти друга. Друг - це не просто людина, яка буде з тобою коли в тебе є цукерки або нова іграшка. Це людина, яка завжди підтримуватиме, розумітимете, слухатимете та цінуватимете свого товариша.

Твір "Казка про друга" Марії Чумарної розповідає про те, як комп'ютерний друг, на ім'я Компутик та автор твору, від кого й ведеться розповідь у казці, потрапили на планету Тайн. Все було дуже цікавим та незвичним на тій планеті. Але автор дуже сумував за своїм другом Сашком. Він згадував веселі моменти з ним, й зрозумів, що не завжди був уважним до Сашка.

Житель планети Тайн, невидимий інопланетянин допоміг зрозуміти автору головне правило дружби: "Потрібно бути уважним до свого друга".

Головна думка твору "Казка про друга": Щоб мати друга треба йому допомагати, підтримувати, слухати його коли йому це потрібно, довіряти та говорити правду, тобто бути самому гарним товаришем.

Читати твір "Казка про друга" повністю онлайн:

Ви знаєте, як непросто знайти друга. Люди дуже часто називають один одного друзями: скажімо, хтось поділився з тобою цукерками чи зіграв у якусь цікаву гру — і ти вже радієш, що у тебе є друг. А завтра приятелеві захочеться піти в гості до когось іншого, він забуде, що обіцяв тобі зустрітися аби разом кудись піти. І ти вже зовсім самотній...
Сьогодні зі мною так повівся мій однокласник Сашко. Я увесь вечір просидів за комп'ютером, граючи у свою улюблену гру: це була гра про космічні подорожі з другом. З комп'ютерним другом, котрий потрапляє з тобою на іншу планету.
Мій друг Компутик — дуже розумний і винахідливий. Він має спеціальні фотопристрої, котрі вловлюють наближення стороннього предмета, в нього є свій власний маленький космічний корабель, котрий він може збільшувати до потрібних розмірів аби повернутись на Землю. Він уміє добре стрибати, залазити у всі шпарки, все чути і все бачити. Я намагаюсь встигати за ним, щоб не вийти з гри.
Але коли ми з Компутиком подолали всі перешкоди і опинилися на найвищій горі планети Тайн, я раптом знову згадав про Сашка — і мені стало сумно.
Компутик весь час стрибав, бігав, щось оглядав, вимірював, а я сидів і роздивлявся планету Тайн. Вона була дуже красива: рожеве небо із золотистими марками низько пливло над золотими і срібними річками. Червоні дерева майже закривали високі трикутні споруди, що були схожі на єгипетські піраміди, це були міста жителів планети Тайн. Самі жителі були невидимими: ми з Компутиком докладали чимало зусиль, аби не попастися їм в руки. Звірів на планеті й теж не бачили, хоча Компутик дослідив, що вони живуть у підземеллях.
Сидячи на горі, я раптом відчув, що мені не хочеться більше оглядати чужу планету. Я згадував, як влітку ми з Сашком ходили на рибалку, каталися на моторному човні. Сашко навчив мене пірнати, і ми виловлювали із дна річки красиві камінці. А потім, будували з них на піску фортецю. Сьогодні ми збиралися разом збудувати нове місто з конструктора «Лего». сам його придумав і намалював. А ще Сашко допомагав мені виконувати домашні завдання з математики.
Цікаво, як між собою спілкуються ці невидимі істоти? Чи вміють вони сміятися, плакати, розказувати шві історії? Чи у них є друзі? Раптом я побачив, що Компутик сигналізує мені на своєму маленькому рані: «Ти повинен рухатися далі, бо вийдеш із гри  і лишишся на планеті Тайн!»
Компутику, чому ти не вмієш розмовляти? Чому не привертаєш уваги на те, що я сиджу і нудьгую, що мені сім не хочеться продовжувати гру? Ще вчора я виділявся перед своїми однокласниками: «Мені з вами зовсім не цікаво! У мене є друг Компутик — я можу  по всьому світу подорожувати!»

* * *
Раптом екранчик погас — разом із Компутиком. Я лишився сам на чужій планеті! Мені стало страшно. Я дивився на краєвид довкола — і відчував, як від страху почали холонути руки і ноги. Тепер мені ніхто допоможе!
Напевно, я просидів дуже довго, бо колір неба зовсім змінився: воно стало фіолетовим, дерева і міста засвітилися ніжним рожевим світлом. Я не знав, чи це була ніч, чи день. Але мені стало тепло. Здавалось, що хтось поклав на плечі якесь покривало. Високо вгорі світила велика різнокольорова зірка. Я почав уважно її розглядати — і раптом упізнав: це була наша планета Земля! Зовсім така, як глобус у моїй кімнаті. Вона була так близько і так далеко!
Я знову згадав про Сашка і про те, що тато й мама будуть дуже хвилюватися, якщо я не повернусь додому. Але вони не знатимуть, де мене шукати. Напевно, Компутик знає, як мене повернути додому, але він сам не здогадається це зробити. Він же не людина. Йому байдуже, що мене нема поруч. Він грає у свою гру. А Сашко, напевно, вже вдома,— готується до уроків або дивиться телевізор. Я розповів би йому, які цікаві тут будинки, які незвичайні дерева і рослини. Ми разом намалювали б жителів планети, хоча я їх і не бачив.
Мій друг дуже гарно малює різних фантастичних істот. А головне — він уміє мене слухати і сам розповідає безліч цікавих історій, які вичитує в книжках. І, напевно, він би знайшов мене, якби знав, що трапилося!
Я поринув у свої думки — і раптом мені здалось, що хтось мене уважно слухає. Наче я комусь розповідаю про себе, а він мені щось підказує. Я оглянувся довкола. І несподівано виразно почув чийсь тихий голос: «Ти вважаєш, що твій друг може тобі допомогти? То скажи йому про це!» «Як я можу сказати щось Сашкові, коли він так далеко?» «Зовсім не далеко: ти ж увесь час про нього думаєш. Пошли йому свою думку!»
Я встав і почав здивовано оглядатися довкола. Це, напевно, був невидимий інопланетянин.
«Це планета Тайн,— знову почувся голос. — Тут кожен може дізнатися щось про самого себе. Сьогодні ти дізнався, що для тебе не просто важливо грати в гру чи робити якусь роботу,— ти хочеш, аби тебе розуміли, слухали, цінували. Це може тільки уважне любляче серце. Може, для твого Сашка це теж важливо? Може, ти не завжди буваєш уважним до свого друга?»
«Чи був я уважним до свого друга?» — подумав я. Не завжди... Сашко тиждень прохворів, а я дивився вдома мультики. Мені не подобається, коли Сашка хвалить вчителька, бо він добре вчиться, а мені робить зауваження. Я ображаюсь на нього, коли він не дає списувати домашнє завдання, а пропонує його виконувати разом. І я завжди сам граюся з Компутиком — не хочеться, аби Сашко переграв мене.
Напевно, щоб мати друга, треба вміти самому бути другом. Мені стало так прикро за самого себе, що я подумав: «Ну і нехай, нехай я залишусь на цій планеті». І розплакався. А потім заснув.
Хтось розбудив мене,— і яким було моє здивування, шли я побачив над собою маму! Світило сонце, я лежав У своєму ліжку.
«Вставай, бо проспиш перший урок, соню!» По дорозі до школи я забіг до Сашка. Він саме виходив з під'їзду.
— Класна в тебе гра! — сказав мій друг. — Я вчора заходив, а тебе не було. На екрані твого комп'ютера світився напис: «Натисніть клавішу, щоб продовжити гру». Я натиснув — і побачив тебе на якійсь планеті А цей Компутик весь час давав команду: «Натисніть клавішу, щоб продовжити гру!» Я будував якийсь космічний корабель, садовив тебе в нього, а потім керував польотом, щоб повернути на Землю. У тебе в руці була якась блискуча кулька з написом «Таємниця». Т її привіз із собою на Землю. До речі, а де ти був? Коли я закінчив гру, твоя мама сказала, що ти вже спиш. Я не помітив, коли ти прийшов.
«Оце так дива!» — подумав я.
—    Сашко, я тобі все розповім! Давай сьогодні разом зіграємо!
—    Давай, тільки не сьогодні, бо ми з батьками їдемо в гості до бабусі.
—    Добре, коли ти зможеш! — сказав я Сашкові.
На уроках я був уважним і спокійним. Мені здавалось, що переді мною на парті лежить невидима сяюча кулька з написом «Таємниця».

Питання до дітей за змістом твору "Казка про друга":

— Від імені кого ведеться розповідь у казці?
— Хто такий Компутик?
— Куди потрапили друзі?
— Що є головним у дружбі?
— Хто допоміг хлопчику зрозуміти правила дружби?
— Йому байдуже, що мене нема поруч. Він грає у свою гру. Про кого мова?
— Що хлопчик привіз на Землю?
— Хто міг гарно малювати різних фантастичних істот?
— Хто був справжнім другом хлопчика?

Біографічні відомості автора твору "Казка про друга":

Марія Іванівна Чумарна (народилася 19 серпня 1952, в селі Рекшин Бережанського району Тернопільської області) — українська поетеса, педагог, журналіст, громадсько-культурна діячка. Член Національної спілки письменників України. Засновниця авторської українознавчої школи.

1975 року закінчила філологічний факультет Львівського університету. У місті Збараж працювала вчителем, літературним працівником і завідувачем відділу листів районної газети, керувала літературною студією «Заспів». Працювала журналістом у місті Сколе Львівської області.

У Львові працювала в обласній організації товариства книголюбів, у редакціях багатотиражної газети, заводського радіомовлення у виробничому об’єднанні «Мікроприлад».

Від 1991 року засновниця та директор Приватної авторської школи Марії Чумарної. У 2000—2006 роках була директором авторської школи «Тривіта». Від 2006 року працює редактором і ведучою авторських програм «Літературний Львів» і «Феномен України» на Львівському телебаченні.

Науковий керівник освітньо-методичного центру «Родина» (1991). Член жіночої асоціації «Взаємодія» (1998) і Ради Всеукраїнського товариства імені Григорія Ващенка (від 2000 року).

Автор поетичних збірок «Сонячна музика» (1982), «Земля між вогнями» (1986), «З глибин» (1991), «Стрітення» (2000), «Вихід» (2002).

Автор наукових розвідок «Педагогіка любові», «Мандрівка в українську казку» та «З початку світу. Україна в символах»; афоризмів «Думки навздогін».

Лауреат літературної премії «Благовіст» (2005).