"Навчатися ніколи не пізно" — ось чому вчить казочка про цуценят Бобка і Тобка. Звичайно, краще все робити вчасно і думати про своє майбутнє уже зараз.
Оксана Демченко у своєму оповідані про друзів-цуценят якнайкраще показала, що освіта і знання — це крок до успішного і повноцінного життя. А ледарство і бажання безтурботно завжди проводити час — до соціального занепаду. Казка підійде для дітей дошкільного і шкільного віку, а також демонстрування в дитячих садочках, як розважально-повчальний матеріал. Всі хотіли би бачити свою дитину щасливою та успішною. Із самого раннього віку малюку намагаються прищепити необхідні для цього якості: оптимізм, доброту, товариськість, чуйність, працелюбність, чесність, охайність та інші. Бо всі ми знаємо: звичка народжує характер, а характер народжує долю. “Вчися, не лінуйся” — це казка, в якій у ігровій, ненав’язливій формі навчить дитину цінувати можливість навчатися, розуміти велику силу освіти.

Зміст казки "Вчися, не лінуйся":

Жили-були по сусідству двоє цуценят: Тобко й Бобко. Якось тато Тобка покликав їх і каже:
— Ви вже зовсім дорослі, пора вам до школи йти вчитися. Тому, хто буде працьовитим, наполегливим, допитливим, відкриється увесь світ, усі шляхи й дороги. Тобко зрадів і вирішив, що послухається татових порад. А Бобко подумав: «Учитися! Ото ще! Це ж працювати треба, рано вставати, уроки робити, книжки розумні читати. Навіщо це мені? Я й так проживу. Краще я вже веселитися та гратися буду». 

Тобко восени пішов до школи, а Бобко все спить та спить. Ні мама його не добудиться, ані сонечко за віконцем.
У школі Тобко навчається ретельно і старанно. Усе йому цікаво: як числа складати, як букви писати, як задачки розв’язувати, скільки зірок на небі, скільки морів та океанів на Землі, які є на світі країни і хто там живе... А його другові Бобкові все ж таки довелося йти до школи. На уроках він або позіхає, або ґав за вікном лічить. Нічого йому не цікаво, і в зошитах одні чорнильні плями та двійки.
— А, і так проживу!
Зате на перервах тільки Бобка й видно. То він за однокласниками з голосним гавкотом ганяється, то дівчаток за хвостики смикає.

Після школи Тобко приходить додому, ділиться з мамою шкільними новинами, щоденник з оцінками показує. Мама його хвалить, не нарадується. Потім Тобко сідає за домашні завдання. І так швидко їх робить, що час ще й на футбол залишається, і на шахи, і на книжки різні цікаві. А Бобко, приходячи зі школи, кидає свій портфель у куток і бігцем на вулицю.
— Куди ж ти, Бобко? — кричить йому навздогін мама.
— А як же уроки?
— Потім зроблю! — безтурботно відповідає той і біжить за місцевим котом Василем.

Минуло багато років. Цуценята виросли. Тобко став відомим письменником. Він пише цікаві книжки для дітей. Тому діти часто запрошують його в гості — почитати казки та оповідання. Він побудував новий великий будинок для своєї родини. Там завжди чути дзвінкий дитячий сміх, а привітна господиня-дружина зустрічає гостей. А Бобко так ніким і не став. Він, як і раніше, любить поспати, не читає книг і так само з голосним гавкотом ганяється за котами. І дітей у нього немає, тому що нікому не цікавий ледар і неук. Якось зустрілися друзі дитинства — Бобко й Тобко...
— Ехе-хе! — сказав Бобко, послухавши розповідь Тобка. — І мені б так!
— Що ж, я можу тобі допомогти, — запропонував Тобко. — Адже УЧИТИСЯ НІКОЛИ НЕ ПІЗНО!