Ведмедик і сніг - Ольга Полевіна

Дитяча казочка "Ведмедик і сніг" розповідає про те, як малий ведмедик дізнався що таке зима, спробував на смак сніг та відчув, яке ж буває сонце взимку. Йому абсолютно все те не сподобалось: сніг був без смаку та запаху, та ще й до цього всього холодним та колючим, сонце світило, але не гріло.

У дикій природі деяким звірам зимова сплячка необхідна, щоб пережити холод. Це стосується і ведмедів. Взимку їм важче добувати їжу, адже все навкруги вкрите білим снігом. Немає ні меду, ані малини. Тому вони наперед накопичують запаси жиру, а сон дозволяє заощадливо їх витрачати. Ось чому мама ведмедика дуже хвилювалася, аби той наївся досхочу.

Читати казку "Ведмедик і сніг" повністю онлайн:

— Їж, зараз же! — сказала ведмедиця ведмедику. — Не вередуй! — Я не голодний, — канючив той. — Я не люблю рибу!
— Їж що дають! Ну, ще шматочок! А завтра ми підемо в малинник, і ще я знаю, де є бджолине дупло з медом! Скоро зима, і нам потрібно встигнути нагуляти жир!
— Навіщо? І що таке зима?
Ведмедик народився навесні і ще ніколи не бачив зими.
— Усе листя опаде, усі трави поблякнуть, не буде ні малини, ні меду, ні яблук. Випаде білий сніг, і не буде нічого, крім снігу. Звірі будуть спати у своїх нірках. І ми будемо спати. Але коли ти будеш голодний, то не заснеш.
— Це красиво, коли все біле? — запитав ведмедик.
— Це жахливо! Ведмедям не треба це бачити. Наша справа — переспати в барлозі. Але якщо голод розбудить — тоді біда! Їсти нічого! Усе заметено снігом!.. Щоправда, наші далекі родичі, білі ведмеді, живуть на крижинах. Вони ловлять рибу під кригою.
— Вони що, не можуть їсти малину? — здивувався ведмедик.
— Там, де вони живуть, малина не росте! І білі ведмеді взимку не сплять. У них на Півночі майже завжди зима...
Ведмедик задумався: як це, коли завжди зима? І не помітив, як мати поклала йому в рот останній жирний шматок риби. Він не знав, що таке голод і холод: стояло спекотне літо, а мама завжди намагалася його нагодувати досхочу. Усе навколо було зеленим, сонячним, цвіли різнокольорові квіти, і ведмедик не міг уявити, що все це зникне. Він не повірив мамі.
Минали тижні. Ведмедик разом із матір’ю бродили лісом. Він швидко зростав і набирав вагу, а мама все хвилювалася, що дитя мало їсть...
Потім стало холоднішати, повіяли вітри. Ведмедиця влаштувала затишний барліг у глибокому яру. Листя опало, і ліс ставав усе непривітнішим. Нарешті ведмедиця сказала, що виходити не можна, і вони разом заснули в теплім барлозі.
Напевно, довго спали. Та якось ведмедик прокинувся. Було темно, пахло прілим листям. Ведмедиця міцно спала, від неї віяло теплом.
Ведмедик довго лежав у темряві й думав. Напевно, це і є зима, про яку говорила мама. Але де ж білий сніг? І що це таке — сніг?
Він обережно відкотився від теплого материнського боку і спробував висунути носа з барлогу. Це вдалося не відразу: ведмедиця міцно забила вихід гілками та листям. Коли ведмедик таки вибрався назовні, він застиг у здивуванні. Усе було білим: земля, кущі, гілки! Тільки стовбури дерев чорніли. Небо було блакитним, сонце — яскравим, але зовсім не теплим і ласкавим, яким він звик його бачити.
Подув різкий вітер — і з гілок обсипався блискучий пил. «Сніг!» — здогадався ведмедик. Так ось він який! Ведмедик втягнув носом повітря, але не відчув запахів: повітря було свіжим і холодним. Сніг іскрився на сонці, і це було дивовижно! На лапу йому впала зірочка. «Сніжинка!» — здогадався ведмедик. Вона була прекрасна! Ведмедик нахилився, щоб роздивитися її, але від його дихання вона перетворилася на крапельку
води. Він злизав її — і не відчув ніякого смаку. Дивно! Він думав, що все навколо має смаки й запахи, але сніг і не пахнув. Він був холодним і колючим.
Ведмедик замерз і повернувся в барліг. Згорнувся клубком, притиснувся до теплого боку ведмедиці та пробурчав:
— Нічого хорошого в цій зимі немає! Ні смаку, ні запаху, навіть сонце обманює: таке яскраве, а не гріє. І як ті мої родичі, білі ведмеді, там живуть — у снігах, на крижинах? Ще й білі, як сніг. Теж мені, родичі...
Хотілося їсти. Ведмедик засунув у рот лапу — та й заснув. До весни залишався ще цілий місяць...

Питання до дітей за змістом казки "Ведмедик і сніг":

— Що не любив їсти ведмедик?
— Які ведмеді живуть на крижинах?
— Де ведмедиця з ведмедиком зимували?
— Якою була природа взимку, коли ведмедик вперше її побачив? Опишіть.
— Що іскрилося на сонці?
— На що перетворилась сніжинка, коли ведмедик нахилився, щоб її роздивитися?
— Чи сподобалась ведмедику зима?

Біографічні відомості автора казки "Ведмедик і сніг":

Полевіна Ольга Миколаївна народилася в місті Кіровограді 24 липня 1959 року. Тут же закінчила музичне училище по класу фортепіано, а згодом закінчила музично-педагогічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту (нині державний педагогічний університет ім. В.Винниченка).
Викладає в дитячій музичній школі.

Друкується в обласній та всеукраїнській пресі (журнал«Вітчизна», «Интересная газета» та інші).

Член Національної Спілки письменників України. Член Кіровоградського літературного об’єднання «Степ». Працює в різних жанрах: поезія, проза, переклад, літературна критика, публіцистика.

Автор книг: поезії «Изнанка счастья», прози «Ветер-обманщик», «Черное озеро», роману «Королева полыни».

Поезія та гумор ввійшли до антології «Євшан» та «П’яте колесо», а також в збірник «Зоря материнства».

Переклала з української мови на російську вірші поетів В. Погрібного, А.Корінь, В.Гончаренка, В. Базилевського.

В 2007 році Ольга Полевіна ушанована Обласною літературною премією ім. Є. Маланюка, за переклад поем Ліни Костенко «Скіфська одісея» і «Циганська муза» з української мови на російську, в номінації «Переклад (з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову)».