Уривок з хрестоматії сучасного дитячого читання "Хто росте в парку" української письменниці Катерини Міхаліциної розповідає про історію маленького паростка, який ріс в маленькому парку та бажав дізнатися ким він є. Довго розглядаючи дерева, які росли навколо нього, він порівнював себе з ними, щоб знайти щось спільне. Як виявилось, маленький паросток був незвичайним паростком, а паростком дерева Гінкго. Це слово означає "срібний абрикос". Дізнавшись про своє походження, маленький паросток був дуже щасливий, адже немає нічого кращого, аніж знайти когось схожого на себе.
Головна думка уривка з хрестоматії сучасного дитячого читання "Хто росте в парку": Щастя — це знайти у цьому світі когось схожого на себе.
Читати уривок з хрестоматії сучасного дитячого читання "Хто росте в парку" скорочено онлайн:
У великому місті був маленький парк з озерцем. У парку росло одинадцять великих дерев і один малий паросток. Він мав тонке стебельце і два листочки. Йому подобалося, коли надвечір падав теплий дощ, і не подобалася холодна роса уранці.У парку гуляли великі й маленькі люди. Доріжками чалапали голуби й ворони. У траві повзали мурашки, сонечка й пурхали метелики. Вони були схожі одні на одних.
Маленькі люди — на великих, голуби — на голубів, ворони — на ворон, мурашки — на мурашок, сонечка — на сонечок, а метелики… Ну, метелики були різні, але всі мали по чотири кри́льця, по два вусики і по шість лапок.«Цікаво, а хто з мене виросте? На кого я схожий?» — подумав паросток і взявся розглядати дерева навколо.
— Може, я схожий на тебе? — запитав у БЕРЕЗИ.
Але у берези кора біла, гладенька, а на ній — темні й шереха́ві *1 плями.
Навесні вона надіває сережки.
Ось такі.
І дає сік. Авжеж, сік! Його збирають просто зі стовбура.
Сік прозорий і дуже корисний.Листячко береза має дрібне, а гілля — як тоненькі батіжки́.
Ось такі.
— Ні, — хитнулася береза, — ти на мене не схожий.
— То, може, на тебе? - паросток задивився на ДУБА.
Та дуб - кремезний і розлогий, і кора в нього шорстка, темно-сіра.
І листочки такі,хвилькою - раз, два, три, чотири, п'ять, і знову - раз, два, три, чотири, п'ять.
А восени на дубі виростають жолуді.
Ось такі.
Їх полюбляють білки - ховають собі на зиму у дуплах. І дикі кабани полюбляють теж - ну але вони у парках не водяться.
- Ні, - зашумів дуб, - ми з тобою ду-у-же різні.
- Ну то, може, на тебе? - паросток зиркнув на ГОРОБИНУ.
Але горобина - тонка-тоненька. Весною на її гіллі з'являються білі кетяги цвіту. Гарні, та от біда: пахнуть недуже смачно - фу-у-у! Проте бджолам, здається, вони все одно подобаються. А восени на горобині гойдаються червоні кетяги ягід. Точніше - руді.
Ось такі.
Терпкі, якщо їх розкусити. Зате пташки ласують ними цілу зиму. І дякують, якщо чемні.
_ Ні, ні, ні, - усміхнулася горобина. - Ти не мій паросток, точно знаю.
Порозмовлявши з березою, дубом, горобиною, паросток звернувся до інших дерев — липи, клена, ясена, явора, каштана, тополі і верби. Але він ні на кого з них не був схожий. І ось нарешті...
— Ой, твої листочки такі ж, як у мене! — здивувався паросток. — Як тебе звуть?
— Я — ГІ́НКГО.
— Гін-к-го? Гін-кго?
— Авжеж, гі́нкго. Це слово означає «срібний абрикос», то можеш називати мене так.
— Краса-а-а... І я на тебе схожий?!
— Так. Ти схожий на мене, бо ти — мій паросток. Я чекало на тебе багато-багато років. Тепер я щасливе. Бо щастя — це знайти у цьому світі когось схожого на себе. Хоча б листочками, хоча б тріщинками на корі…
Питання до дітей за змістом уривка з хрестоматії сучасного читання "Хто росте в парку":
- Де відбувалися події, описані в казці?
- Скільки росло дерев у парку?
- До кого першого звернувся паросток зі своїм запитанням?
- Яке ж дерево виросте із паростка?
- Що таке щастя?
Біографічні відомості автора уривка з хрестоматії сучасного читання "Хто росте в парку":
Міхаліцина Кристина Василівна народилася 23 лютого у 1982 році в селищі Млинів Рівненської області.
Закінчила Млинівську гуманітарну гімназію та художню школу. Отримала диплом бакалавра за спеціальністю «біологія» Рівненського державного гуманітарного університету та диплом спеціаліста за спеціальністю «англійська мова та література» заочної форми навчання Інституту післядипломної освіти при ЛНУ ім. Івана Франка. Під час навчання у Рівному входила до літературного об'єднання «Поетарх» при Рівненському палаці дітей та молоді під керівництвом вчительки і поетки Т. І. Горбукової.
Переможниця літературного конкурсу «Гранослов-2008» за збірку поезії «Ангел'о'ліття», володарка диплома ІІ ступеня конкурсу «Привітання життя-2010» та заохочувальної премії «Смолоскип» за збірку поезії «Танці богів і дерев». Вірші, проза та переклади друкувалися в різноманітній періодиці, зокрема у «Радарі», «Золотій Пекторалі» («Занепад брехні» О. Вайлда, есеї, поезія), «Кур'єрі Кривбасу» («Знак на стіні» В. Вулф, «Автостопник» Дж. Морісона), театральному журналі «Коза» («Свята куртизанка» О. Вайлда), «Українській літературній газеті». Поезія увійшла до антологій «Червоне і чорне: 100 поеток XX століття», «Шоколадні вірші про кохання», «Нова українська поезія», «М'якуш: антологія української смакової поезії», «На каву до Львова».
За віршами К. Оніщук учасники театральної формації «МАПА.UA» поставили мінівиставу «Мандри язичниці». Вірші перекладені болгарською, польською, німецькою, російською мовами. Перекладає з англійської, польської, російської (Дж. Р. Р. Толкін, Оскар Вайлд, Вірджинія Вулф, Джим Моррісон, Ґабріеле Д'Аннунціо та ін.).
З 2002 року живе у Львові. Працювала перекладачем у видавництві «Астролябія», де зробила українськомовні переклади окремих творів Дж.Р.Р. Толкіна як от "Сказання про дітей Гуріна", "Сильмариліон" тощо.
Нині — заступник головного редактора у «Видавництві Старого Лева».