Ялинка для звірят - Віталія Савченко

Зимова казка "Ялинка для звірят" української поетеси та дитячої письменниці Віталії Савченко розповідає про новорічне диво, яке сталося з дівчинкою, на ім'я Оксанка. Хоч дівчинка була ще доволі малою, але вона була дуже доброю та всім допомагала. Завдяки її доброму серцю у лісових мешканців були не тільки ласощі, але й свято, якого в них ще ніколи не було.

Казка "Ялинка для звірят" вчить малят бути добрими, турботливими та доброзичливими.

Готуйте годівничку разом з дітками, адже взимку птахи дуже потребують вашої допомоги - їм вкрай важко знайти поживу коли навколо все встелено білою пелиною. Влітку птахи допомагають людям, коли збирають різних шкідників з врожаю, а взимку допомагати їм повинні ми.

Читати казку "Ялинка для звірят" повністю онлайн:

Жила собі дівчинка Оксаночка, дуже чуйна й лагідна дитина. Дівчинці виповнилося лише п’ять років, але вона завжди допомагала старшим. Мамі допомагала прибирати, татові — майструвати, бабусі — пиріжечки ліпити. А от із дідусем любила просто гуляти, бо знав він так багато всього цікавого. Про все він розповідав онучці: і про звірят, і про пташок, і про квіти, і про дерева, і про комашок — бо був дідусь лісником.
Будиночок, де жила Оксаночка, стояв на краю села, під лісом. Дівчинка звикла бувати в лісі, сама далеко не заходила, але часто бачила то білочок, то зайчика, то їжачка. А ще дідусь частенько брав онучку до лісу з собою. Перед самим Новим роком татусь покликав Оксаночку допомогти йому майструвати годівничку для пташок.
— А що то таке, годівничка? — допитувалася дівчинка.
— Бачиш синичок на гілочці? — спитав тато.
— Бачу, — відказала Оксанка.
— Так ось, їм (та й іншим пташкам) важко тепер їжу шукати, снігу намело, треба допомогти бідолашним.
— Я дуже хочу допомогти, — мовила дівчинка. — Але як це зробити?
— Ось ми, наприклад, змайструємо пташкам маленьку їдальню, — підморгнув доні тато.
— Як це? — здивувалася Оксаночка.
— Зараз побачиш доню, нумо допомагай. Годівничка і буде їхньою їдальнею, — усміхнувся тато.
Татусь майстрував, Оксаночка допомагала: подавала татові то молоток, то якісь дерев’яні детальки, то цвяхи, то мотузочки. Нарешті тато задоволено проказав:
— Ну ось, їдальня-годівничка готова.
І справді, на столі стояла маленька хатинка, з дахом і підлогою. Дівчинка похитала головою:
— Ні, татусю, ще не готова. А де ж стіни, вікна, двері, столики та стільці? Тато засміявся:
— Стін не треба, донечко, і решти всього — теж. Ось побачиш, як воно буде, — біжи лишень до мами, хай дасть шматочок хліба чи яких зернят. Оксаночка побігла до хати й миттю повернулася з окрайцем хліба в руці. Тато надробив хлібних крихт на підлогу годівнички, підняв її зі столу і пішов разом із дівчинкою в сад. Ох і сні
гу ж намело — величезні кучугури! Минули сніговика, якого вони з татом учора зліпили, і підійшли до яблуньки, що красувалася в біленькій шубці. Тато трішки обтрусив гілочку й повісив годівничку-їдальню навпроти віконця Оксанчиної кімнати. Щоб доня могла спостерігати за частуванням пташок.
— А як же стіни, вікна, двері, столи і стільці? — не вгавала дівчинка.
— Біжи до хати, доню, бо холодно, — усе через віконце побачиш, — лагідно сказав тато.
Оксанка миттю побігла до тепленької хати. Забігає — а там так пахне! Це мама з бабусею щось смачненьке готують — завтра ж Новий рік, а ще так багато всього треба встигнути зробити. Ось і дідусь біля ялинки щось мудрує, на підлозі стоять коробки й пакети з різними новорічними прикрасами та ліхтариками.
— Ходи, внученько, будемо ялинку прикрашати, саме час.
— Зараз, дідусю, — відказала Оксаночка і побігла до своєї кімнати. Притулилася носиком до холодної, розмальованої морозом шибки, щоб краще бачити. А їдальня-годівничка — перед самим носом. Дівчинка принишкла, бо побачила, що одна пташка залетіла в годівничку, сіла, озирнулася. Ось уже й ласує смачними крихтами. Знову голівку повернула, цвірінькнула щось своєю пташиною мовою — і до годівнички прилетіли ще кілька синичок. Ох і зраділа Оксаночка, що пташки те пер не будуть голодні. Тихенько, навшпиньки, щоб не налякати птахів, відійшла від віконця і побігла хвалитися побаченим дідусеві.
— Дідусю, там синички прилетіли, крихти поїли!
Тут і тато в хату зайшов.
— Татусю, я зрозуміла: не треба їм столиків і стільців, і стін не треба, бо як би вони тоді залетіли в їдальню-годівничку!
Дідусь усміхнувся, а тато підморгнув доні:
— Ох ти ж моя розумнице! Нумо ялинку прикрашати. — Оксаночка від радості заплескала в долоньки.
Новий рік — казкова пора! Які тільки дива та різні пригоди не стаються в передноворіччя і в новорічну ніч. Ось і сьогодні: над Оксанчиним будиночком пролітала казкова фея. Махнула чарівною паличкою:
— Бути казковому диву, — промовила і полетіла собі.
І почалися передноворічні дива. Раптом ожив сніговик, якого зліпили Оксаночка з татом, заговорили синички й лісові звірята… Тільки дівчинка про все це поки що не знає…
Коли ялиночку прикрасили, тато ввімкнув ліхтарики, що засяяли на ялиночці різнокольоровими вогниками. Ялиночка була дуже-дуже гарна, і так святково стало в кімнаті, що дівчинка закружляла від радості у танку. Задоволена Оксаночка знову підбігла до вікна, хотіла ще помилуватися пташками в годівничці. І раптом побачила, що сніговик привітно помахав їй рукою.
— Ого, — промовила мала, — сніговик ожив, це ж треба таке! Побіжу гратися з ним у сніжки.
Вибігла в коридор, одяглася тепленько, взяла рукавички — і гайда у двір.
— Дивіться, Оксаночка вийшла гуляти, — проспівали пташки. — Дякуємо тобі за смачний обід.
— Будь ласка, — промовила здивована дівчинка.
Вона ніяк не могла зрозуміти, як це вона розмовляє з синичками.
— Цікаво, що це зі мною сталося?
— Мур-няв,— нявкнув поруч кіт Барсик.
— Йди-но до мене, пухнастику, — проказала Оксаночка.
— От іще! Не маю я часу. Потім, пізніше, бо маю ще справи, — відказав Барсик людською мовою.
— Ой, а як це ти розмовляєш? — спитала дівчинка.
— Як-як? Так, як і ти, — нявкнув кіт. — Це витівки казкової феї, вона начарувала. Хіба ти не знаєш? Перед Новим роком і в новорічну ніч частенько трапляються різні дива, — сказав Барсик і, поважно розпушивши хвоста, пішов за ріг будинку.
Оксаночка аж рота відкрила від такої несподіванки.
— Ходи гратися Оксанко, — почула дівчинка. Вона озирнулася і побачила сніговика, що всміхався до неї і підморгував вугликом-оком.
— Оце дива! — вигукнула Оксаночка.
— Нічого дивного, — відповів сніговик, — і таке буває. А що це у вас у хатині так гарно блимає і сяє?
— Це ліхтарики на прикрашеній до свята ялиночці сяють, — відповіла дівчинка.
— Ніколи такого не бачив, — промовив сніговик.
— Ми теж ніколи не бачили святкової ялинки, — прощебетали синички, — ніхто з лісових мешканців такого дива не бачив.
— Шкода, — сказала Оксаночка. — Це так гарно і весело.
— Ми полетимо до лісу і всім розкажемо новину, — сказали синички і полетіли. — То що, граємо в сніжки? — запитав сніговик.
— Граємо-граємо, — погодилася дівчинка і взялася ліпити сніжку. За якийсь час повернулися синички, а з ними прилетіли ще й снігурі: — Кажуть, у вас ялинка є незвичайна? — спитали.
— Так, є, — відповіла Оксаночка, — але вона в хаті, ви її зможете побачити хіба що через вікно.
Пташки посідали на підвіконня й зацікавлено розглядали ялиночку, що мерехтіла різнобарвними вогниками.
— Гарна, яка ж гарна. От нам би таку в лісі — було б і в нас справжнє свято, — перемовлялися пташки.
— Придумала! — вигукнула дівчинка. — Попрошу дідуся, щоб допоміг і вам свято в лісі влаштувати, а ви поки пригощайтеся.
Дівчинка помахала рукою новим друзям і побігла до хати. А снігурі та синички — мерщій до годівнички. Оксаночка з рум’яними від морозу щічками забігла в кімнату — і до дідуся:
— Дідусю, а в нас залишилися ще ялинкові прикраси?
— Залишилися. А тобі вони навіщо, внученько?
— Знаєш, дідусю, я ось думаю, у нас буде гарне новорічне свято з красунею ялин кою, а в лісових звірят такої немає. Може, і для них ялиночку прикрасити? Хай і в них буде свято!
— Ну, що ж, — почухав дідусь бороду, — добра думка, внученько. Завтра вранці пі демо до лісу, прикрасимо звірятам ялиночку.
Наступного дня, поснідавши, Оксаночка з дідусем стали на лижі, взяли новоріч ні прикраси та гостинці і подалися до засніженого лісу. Там дідусь відшукав найпишнішу красуню ялинку — і нумо її прикрашати. Дівчинка дуже старалася,
допомагала чіпляти кульки та сріблястий дощик, а ще розкладала під ялинкою звірятам гостинці. Зайчикам лишала смачну моркву, білочкам — горішки, їжачкам — червонобокі яблука, кізонькам — капустяні листочки і запашне сінце, а для пташок — багато різного насіння. Оксаночка чула, як пташки розносили всім лісовим мешканцям звістку, що і в них буде новорічне свято і що вже й ялиночка прикрашена стоїть. Дівчинка задоволено всміхалася. Коли вони з дідусем упоралися з роботою, то рушили додому. Дівчинка озирнулася й побачила зайчика та білочку, які махали їй лапками і дякували. Удома Оксаночка, трохи зігрівшись, знову вибігла у двір до сніговика.
— Як ти гадаєш, задоволені будуть звірята? — спитала.
— Думаю, що так, у них ніколи раніше такого свята не було. Ти не образишся, якщо і я піду до звірят святкувати? — трохи засоромлено запитав дівчинку сніговик.
— Ну що ти. Звичайно, йди. А я піду насиплю зернят у годівничку, бо ж пташки прилетять у гості.
Уже вечоріло, Оксаночка насипала птахам зерна і хотіла вже йти до хати, та з-за рогу вийшов Барсик і ліниво проказав:
— Не забудь нового сніговика виліпити.
— Навіщо?
— Ну як навіщо? Ти що, не знаєш? Коли проб`є дванадцята година, зникнуть чари казкової феї.
— То й що? — спитала дівчинка.
— Як це «то й що»? Ти перестанеш розуміти мову птахів та звірів, а сніговик залишиться там, у лісі. Як ти поясниш, куди подівся сніговик?
— А й справді, — погодилася дівчинка. — Допоможеш мені, Барсику?
Барсик трохи повагався, ліньки було, але ж і Оксаночку він любив, тому погодився. Разом вони швидко впоралися з роботою — виліпили нового сніговика. От тільки замість морквинки носом стала крижана бурулька, бо за морквинкою було вже пізненько бігти.
Вийшла мама і покликала доню:
— Іди до хати, донечко, пора за стіл сідати, старий рік проводжати, новий зустрічати.
Барсик перший шуснув у теплу хату, за ним пішла і Оксанка. Але на порозі зупинилася, прислухаючись. Здалеку почувся їй дружній радісний гул. То, святкуючи, співали новорічних пісень у лісі звірята.

Питання до дітей за змістом казки "Ялинка для звірят":

1. Як звали дівчинку?
2. Скільки Оксаночці було років?
3. Де стояв будиночок, в якому жила Оксанка?
4. Навіщо тато та Оксанка майстрували годівничку?
5. За чим Оксанка побігла до мами в хату?
6. Куди тато повісив годівничку?
7. Яке свято наближалось в казці?
8. Хто пролітав над Оксанчиним будиночком?
9. Кого побачила дівчинка, коли підбігла до вікна?
10. Чому сніговик та звірята розмовляли людською мовою?
11. Що попросила дівчинка у дідуся?
12. Чому потрібно було зліпити ще одного сніговика?

Біографічні відомості авторки казки "Ялинка для звірят":

Віталія Савченко народилася 29 квітня 1970 року в місті Запоріжжя, виросла і навчалася в с. Марківці Тисменицького району Івано-Франківської області.

З 1988 року проживає в м. Івано-Франківськ.

Працювала коректором-випусковим Богородчанської районної газети "Нове життя", операторм комп"ютерного набору в Івано-Франківській міській газеті "Західний кур'єр", в приватній фірмі по проектуванню та виготовленню меблів, менеджером з продажу. 

Пише виключно українською мовою. Має в творчому доробку, як вірші для дорослих, так казки і вірші для дітей.

Автор збірки поезій "Все це душа моя" (Івано-Франківськ, Лілея-НВ 2013 рік), дитячих збірок казок "Райдуга казок" (Івано-Франківськ, Лілея-НВ 2014 рік), "Сім'я чарівників" (Київ, Український пріоритет 2016 рік).

Співавтор збірників віршів,"Натхнення" (Кременчук 2013 рік), "Осінь у камуфляжі" (Кременчук 2014 рік), збірки казок "Жадібні ведмежата" (Харків Белкар-книга серія "Промінець" 2014 рік), "Рудик" (Львів, 2015).

Співавтор електронних збірників казок «Подарунки від святого Миколая» (2014, Київ), «Новорічна казка» (2014, Київ), «Різдвяна казка» (2014, Київ).

Твори неодноразово публікувалися в дитячому журналі "Світ дитини" (Львів) та звучали на українському радіо у радіопередачі "Вечірня колисанка" (Київ).

Відзначена Дипломом лауреата ХVII загальнонаціонального конкурсу "Українська мова - Мова єднання" за книжку для дітей "Райдуга казок". 2016 рік (Одеса).