Мої улюбленні вірші

Яскрава збірка найкращих дитячих віршиків, з якою обов'язково слід ознайомити малюка. Збірка українських дитячих поетів містить у собі в основному віршики про тварин. На цій сторінці представлені дотепні дитячі вірші про звірят, їхню поведінку і взаємодію з людьми. Тут ви зможете знайти для свого малюка віршики про цуценя, курчат, їжачка, зайчика, кошенят та інших тварин, які цікавлять вашу дитину.

Діти легше сприймають римований віршований текст - адже він дуже схожий на мамині колискові. Окрім того, ритмічно організований склад мови краще сприймається дітлахами. Збірка улюблених віршів дитинства відрізняються величезним типовим розмаїттям, а отже, кожна дитина знайде в них щось цікаве для себе.

Тексти улюблених віршів дитинства, які увійшли до збірки:


БАБУСИН ПЕСИК
Жила собі бабуся,
І з нею песик жив.
Вона дружила з песиком,
І з нею він дружив.

Бабуся якось ввечері
Спекла смачний пиріг
І песика покликати
Побігла за поріг.

Прийшла назад — ой лишечко! —
Подівся десь пиріг!..
І бідний, бідний песик
Голодний спати ліг.

Пішла бабуся кашку
Варити з молоком.
Прийшла назад — а песик
Воює з гусаком!

Пішла бабуся рибки
Купити в рибака.
Прийшла назад — а песик
Танцює гопака!

Пішла бабуся в зелен сад
Нарвати там грушок.
Прийшла назад — а песик
Одягся в кожушок!

Пішла вона до кравчика
Замовити штанці.
Прийшла назад — а песик
Пече собі млинці!

Пішла вона до шевчика
Купити чобітки.
Прийшла назад — а песик
Розмотує нитки!

Пішла вона купити
Солодкі пиріжки.
Прийшла назад — а песик
Подер усі книжки!

Бабуся до книгарні
Пішла купить нові.
Прийшла назад — а песик
Стоїть на голові!

Ніхто ніколи песика
Не лаяв, не шмагав.
Бабуся каже: — Не пустуй!
А песик каже: — Гав!
(Наталя Забіла)

КАЧКА
Качка перевальцем йде,
Каченят своїх веде
І покрякує тихенько:
— Не губіться, йдіть скоренько!
А маленькі каченята
Йдуть точнісінько, як мати:
З боку в бік гойдаються,
Ніби коливаються.
Йдуть на ряску на ставок.
Качка перша в воду — скок!
А слідом малята,
Жовті каченята.
(Віра Паронова )

ІЗ БАБУСЕЮ НАТАЛКА
Із бабусею Наталка,
Мов завзята куховарка.
Готувала до сніданку,
Солоденьку кашку манку.

Ната вдягла фартушок,
Зав'язала поясок,
Ложку з тумбочки дістала
І мішати кашку стала.

Додала Наталка вчасно,
Запашний шматочок масла,
Трохи цукру, трохи солі,
Всі наїлися доволі.
(Світлана та Юрій Ходоси)

ПРО ВЕДМЕДЯ
Ведмедик товстун
У своєму ліску
За літо з’їдав
Десять бочок медку.

Та стали в ласунчика
Зуби боліть.
Реве наш ведмедик,
Ночами не спить.

Не всидить на місці,
Не їсть і не п’є…
Тут з дерева дятел
Пораду дає:

— Щоб зуби боліть
Перестали у тебе,
Щодня полоскать
Шавлією їх треба…

Одужав ведмедик.
Для хворих зубів
В городі своїм
Шавлію посадив.
(Бойко Григорій)

СНІГ
Порідшав сніг. Крізь білу тканину
враз проступили нечіткі
хатки, зіщулені селянки
і білі верби хилиткі.
Кого вони чекали з ночі,
що побіліли, як стовпці,
чом в захололі їхні очі
трусились снігу пластівці?
Чом вони подих тамували,
до дня обернені лицем,
чому лиш я один як палець
ішов забитим путівцем?
Чи ж годен я сказать хоч слово,
щоб заперечить німоту,
чи ж обійти їх чистим полем,
проклявши снігу гіркоту?
(Павло Мовчан)

КИЦЮ-КИЦЮ НЕСЛУХНЯНА
Ой ти, кицю неслухняна,
Ти куди біжиш так рано?
-Побіжу я аж до річки,
Щоб напитись там водички.
-А вночі куди ходила?
-В полі мишку я ловила.
-Ой, неправду ти сказала,
Ти сметанку тут злизала.
-Я не відаю й не знаю,
Я сметанки не вживаю.
(Катерина Перелісна)

ДВІ КИЦІ-СЕСТРИЦІ
Дві киці-сестриці,
Зелені очиці,
Дві киці-сестриці
Схотіли водиці.

Корито стареньке
Стоїть біля хати,
На ньому любенько
Сидять голуб'ята.

Дві киці-сестриці
Про воду й забули,
Дві киці-сестриці
Поживу зачули.

У них оченята
Горять, мов жаринки:
— Смачні голуб'ята,
Аж котиться слинка! —

Плигнули... Та птицям
Вдалося злетіти,
А киці-сестриці
Упали в корито.

В холодній водиці
Нявчать кошенята...
Що, киці-сестриці,
Смачні голуб'ята?!
(Грицько Бойко)

ЯЛИНКА
Раз я взувся в чобітки,
одягнувся в кожушинку,
сам запрігся в саночки
і поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
ледве став ялинку брати,
а на мене зайчик — плит!
Став ялинку віднімати.

Я — сюди, а він — туди...
"Не віддам,— кричить,— нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!

Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись:
порубаєте ліси —
Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,
і ведмеді, і лисиці,
і ворони, і граки,
і розбійниці-синиці".

Страшно стало...
"Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости,—
Я не буду більш ніколи!"

Низько, низько я зігнувсь,
і ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.
(Олександр Олесь)

ЗЛЯКАВСЯ
Чого брате ти збілів?
Що с тобою сталось?
Та за мною через став,
Аж сто вовків гналось!

Бог з тобою, сто вовків!
Та б село почуло.
Та воно так і не сто,
Але десять було.

Та і десять не було,
Знать один усього!
А якби ж то і один вовк,
Страшно і одного!

А може то і не вовк?
А що ж то ходило?
Таке сиве і мале,
а хвостик як шило.
(Степан Руданський)

ЗАЙЧИК
Сіє-віє завіва
Снігом завірюха,
А у зайчика, хоч плач,
Дуже змерзлі вуха!

Він і валянки узув,
І вдягнув кожуха,
А з-під шапки все-одно
Виглядають вуха.

- І чого ти зажуривсь? -
Цокотять синички. -
Ти б собі вдягнув на вуха
Теплі рукавички!
(Валентина Каменчук)

ЗАЙЦЕВА КАПУСТА
Посадить задумав заєць
Моркву і капусту,
Щоб не густо, щоб не пусто
Виросла капуста.

З грядки заєць викидав
Камні і коріння,
Бо коріння і каміння
Виглушать насіння.

І насіння, і розсаду
Садить заєць-тато,
А малята-зайченята
Стали помагати:

Прямо з броду носять воду
Поливать капусту,
Щоб не густо, щоб не пусто
Виросла капуста.

Як вродив врожай у зайця —
Не збереш із грядки!
Заєць з хатки йде на кладку,
Зве зайців на грядку.

Сірі зайці прибігали
І капусту білу
Через силу в три неділі
В хату позносили.

І лежить у хаті густо
Зайцева капуста.
(Михайло Стельмах)

ЇЖАК І ЛИС
З їжака сміявся лис.
— В тебе чуб не так поріс,
Це не чуб — якийсь клубок
Чи то голок, чи шпильок.
В перукарню б ти побіг —
Там шпильки б свої постриг
Чи гребінчика б придбав

—Чуб по моді причесав.
Тільки це промовив лис,
А до нього змій підліз.
З жахом лис подавсь назад,
Та повзе на лиса гад.
Лис до пня скоріше — верть,
Та повзе за лисом смерть.
Коли враз клубок шпильок
Підкотився під пеньок,
Покотився до змії
І шпильками вбив її.
Бачить лис: це не клубок,
А завзятий їжачок!
Їжачку вклонився лис,
Лапку з вдячністю потис
Та й од радості аж плаче:
— Не стрижи шпильки, їжаче!
(Михайло Стельмах)