Переспів відомої казки Шарля Перро у віршах талановитими сучасними письменниками - Світланою та Юрієм Ходос - це ще одна перлинка до скарбнички української дитячої літератури. Добра, а головне, повчальна історія про пригоди маленької дівчинки у червоному капелюшку, буде актуальною і цікавою у всі часи.

«Червона шапочка» — це народна казка, оброблена Шарлем Перро. В європейських народних казках, сюжет інтерпретувався по-різному, різним був вміст кошика, дівчинка зустрічалася з різними істотами, і, в більшості казок, історія дівчинки закінчувалася плачевно. Сюжет казки Шарля Перро літературно оброблений, і казка закінчується добре, добро перемагає зло. Це повчальна казка для маленьких дітей.

Червона шапочка — це маленька симпатична дівчинка, яка живе в будиночку біля лісу і отримала таке дивне ім'я завдяки своїй шапочці червоного кольору, пошитого для неї люблячими руками її бабусі .. Але дивовижне ім'я - далеко не єдина особливість цієї героїні.
Червона Шапочка, перш за все — дуже хоробрий і відважний персонаж, який не зупиняється ні перед якими труднощами та випробуваннями. У неї добре і любляче серце, допитливий і живий характер, непосидючий і діяльний характер. Вона любить природу і всіх звірів лісу, рослин і комах. Розуміє їх мову і переваги.
Але більше за всіх на світі Червона Шапочка любить своїх рідних - маму і бабусю. Вона дуже слухняна, виконавча, турботлива дочка і внучка, готова допомогти на першу ж вимогу.
Ніякі перешкоди і жахіття лісу не можуть перешкодити їй досягти поставленої мети і намірам. Вона спритна, кмітлива і допитлива. Любить співати і веселитися.
Червона Шапочка — дуже ніжний, добрий і позитивний персонаж, на хороших якостях якого виховувалося не одне покоління дітей. Вона улюблена і обожнювана героїня більшості дівчаток юного віку. Її образ служить прикладом послуху і вихованості, турботи і розуміння. Червона шапочка одночасно красива і розумна, весела і серйозна, непосидюча і наполеглива. З нею порівнюють і її ставлять в приклад всім маленьким донькам всі мами світу.

Читати віршовану казку ЧЕРВОНА ШАПОЧКА онлайн:

Колись давно, десь років двісті
Тому назад, в одному місті
Жила слухняна і гарненька
Весела дівчинка маленька.
Любила донечку матуся,
Душі не чула в ній бабуся.
На день народження онуки,
(Бо золоті в бабусі руки),
Пошила дівчинці обнову —
Червону шапочку шовкову.
Маленька дівчинка з тих пір
Завжди носила цей убір.

Одного ранку, у суботу,
Переробивши всю роботу,
Із решток білої муки
Спекла матуся пиріжки.
Поклала їх в маленький кошик,
А поруч з ними — масла горщик
І наказала любій доні,
Слухняній Шапочці Червоній:
— Бабусі кошик віднеси,
Вітання їй передаси.
Узяла дівчинка гостинці
І по стежині наодинці
Пішла, не кваплячись, в село,
Що за дібровою було.

Червона Шапочка співає,
Вінок із квітів виплітає,
В дорозі слухає пташок.
Аж раптом їй назустріч — Вовк. 
— Куди ідеш? — питає сірий.
(Хоч голос ніжний, та нещирий).
Червона Шапочка не знала,  
Що то був злодій, тож сказала: 
— Несу гостинці від матусі
В село до любої бабусі.
Голодний Вовк аж облизнувся
І непомітно Озирнувся.
«Працюють поруч дроворуби, —
Подумав він і стиснув зуби. —
Піду я краще у село».
Задумав Вовк подвійне зло.

— А де живе твоя бабуся? —
Хижак лукаво посміхнувся.
— Живе бабуся за ліском,
Попід горою з вітряком.
Несу для неї мамин кошик,
У ньому масла повен горщик,
І солоденькі пиріжки 
Із решток білої муки.
Як Вовк дізнався, де будинок,
Зірвав на радощах барвінок.
— Візьми цю квітку для бабусі,
Ми з нею давні добрі друзі.
Спішу у справах, тож бувай!
І вмить побіг він через гай. 

Допоки дівчинка ішла,
Прибіг Вовчисько до села.
І, озирнувшись на всі боки,
Навшпиньки йде останні кроки.
Підкрaвся тихо, мов павук,
Постукав в двері: — Тук, тук, тук!
— Хто там? — запитує бабуся.
— На жаль, сама не підведуся. 
— Це я, бабусю, внучка ваша, —
Голодний Вовк брехливо каже.
І він, пригнувшись під вікном,
Додав тоненьким голоском: 
— Я принесла від мами кошик,
У ньому масла повен горщик 
І солоденькі пиріжки,
Скоріше відімкніть замки! 

Бабуся й гадоньки не мала, 
Що то був Вовк, отож сказала:
— Смикнеш, дитя, за мотузок,
Відкриється тобі замок.
Второпав Вовк, відкрив дверцята,
В кімнату кинувся завзято,
Бабусю миттю проковтнув 
І задоволено ікнув.
А потім він, товстий як діжка,
Заліз нахабно в тепле ліжко.
Вдягнув бабусине кашне,
Біленький чепчик і пенсне,
Стареньку латану кофтину
I став чекати на дитину. 

Ось до будинку трохи згодом
Прямує дівчинка городом.
Пройшла двором повз дві марелі
І стукотить тихенько в двері. 
— Хто там?! — почулось запитання,
Яке було, немов гарчання.
— Це я, бабусю, внучка ваша, —
Червона Шапочка їй каже. — 
Я принесла від мами кошик,
У ньому масла повен горщик
І солоденькі пиріжки
Із решток білої муки.
Прокашлявсь Вовк — і більш тоненько
Відповідає їй: — Рідненька,
Смикнеш на дверях мотузок,
Відкриється тобі замок.

Червона Шапочка зробила,
Як їй сказали, і відкрила.
Дубові двері «скрип» тихенько,
Лежить під ковдрою старенька.
Хитрющий Вовк промовив чемно:
— Прийшла ти, Внучко, недаремно,
Хворію я вже тижнів три.
До мене ближче підійди.
Втомилась, мабуть, ти з дороги? 
Сідай ось тут, спочинуть ноги.
Сідає дівчинка край ліжка.
— Та ні, легка була доріжка,
Тож я ніскільки не втомилась.
Сказала це і придивилась:
— Чому, бабусю, ваші руки
Такі великі, мов два буки? 
— Це щоб тебе, моя дитино,
Могла я обійняти сильно.

— Чому ж, бабусю, ваші вуха
Удвічі більші капелюха? 
— Це щоб тебе я чула краще, —
Ховає Вовк під ковдру пащу.
Дізнатись дівчинка знов хоче:
— Чому у вас великі очі? —
Це щоб тебе, моя мала,
Я краще бачити могла. 
— Чому, бабусю, ваші зуби
Такі великі, мов тризуби?
Тоді хижак відкинув ковдру
І показав їй справжню морду.
Схопивши дівчинку, Вовчисько
Сказав лише: — Дурне дівчисько!
Роззявив пащу і дівча
Він проковтнув, немов курча.

Якраз в той час, о пів на сьому,
Два дроворуби йшли додому.
Їх шлях лежав повз той будинок,
Де Вовк зробив перепочинок.
Аж раптом бачать край воріт
Великий свіжий вовчий слід.
Два дроворуби до вікна —
В кімнаті постать хижака.
Сміливі хлопці до кімнати 
Ввірвалися — та й ну рубати!
Сокира гостра, мов різець —
За мить був злодію кінець.
Розкрили чрево — звідти рвучко
Бабуся вийшла і онучка. 

Червоній Шапочці відтоді
Урок цей був завжди в нагоді:
Вовків у лісі як стрічала,
То з ними вже не розмовляла.

Відомості про автора:

Світлана Ходос має надруковані за 2000 - 2020 роки книги "Династія Жужиків", "Шалені перегони" українською та російською мовами у співавторстві з Юрієм Ходосом, а також казки "Пташине щастя", "Підземні лабіринти", "Новорічна красуня", серія пізнавальних віршованих книг про пригоди Чомусика та ін.

Сама письменниця вже є бабусею п'ятьох онуків, при цьому займається йогою, володіє мистецтвом масажу і допомагає іншим жінкам почувати себе здоровими та красивими.

Казки та перекази пані Світлани сповнені світла та добра. Вона виховала двох доньок, зараз за потреби допомагає у вихованні п'ятьох онуків, інтуїтивно володіє мистецтвом гуманної педагогіки, знає дитячу психологію.

Читати (дивитися) повну версію казки Червона Шапочка Шарля Перро